Зупинка ковчега на горі Арарат

«І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися. І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба. Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів. І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських. Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір» (Бут. 8:1–5).

«І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися».

«Будемо ж, улюблені, розуміти ці слова благочестиво, а не в тому грубому значенні, в якому властиво розуміти їх нашою немічною природою, – говорить стосовно цих слів святий Іоан Золотоустий. – Що означає “згадаю”? Тобто Бог змилосердився над праведником, що жив у ковчезі, зглянувся над ним, коли він був у настільки тісному і скрутному становищі, і не знав, чим закінчаться його біди». Сам же спогад Богом Своїх рабів мовою Священного Писання означає виконання обітниць та подання ним нагород (Бут. 19:29; Вих. 2:24; 32:13; Пс. 131:1).

«…і навів Бог вітер на землю…». Сильний вітер, який розганяв дощові хмари, був у руках Божественної всемогутності природною причиною припинення потопу. В цьому випадку, як і в інших, йому подібних (Вих. 10:13–19; 14:21), Творець використовує природні явища і закони, встановлені Ним як знаряддя Своєї волі.

«І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба».

Причина припинення потопу перебуває в повній відповідності з причиною його походження (Бут. 5:4).

«Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів».

Паралельно картині поступового зростання потопу (Бут. 7:17–20) цей розділ дає не менше художнє зображення його поступового припинення.

Відзначивши сам факт відходу води в свої звичайні басейни, письменник вказує і на деталі: по-перше, зменшення кількості води, по-друге, зупинка ковчега на вершині Араратського кряжа і звільнення від води верхів’їв інших.

«І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських».

Вважаючи найбільш достовірною датою початку потопу сімнадцятий день місяця мархешвана (перші числа листопада), зупинку ковчега на вершині гір ми повинні віднести на сімнадцятий день місяця нісана, що відповідає початку нашого квітня. А оскільки, за вказівкою письменника, між двома вищезгаданими хронологічними термінами пройшло сто п’ятдесят днів (Бут. 7:24), отже, на кожен із п’яти цих місяців припадає по 30 днів. Звідси багато хто небезпідставно робить висновок, що в первісну епоху рік був сонячним, а не місячним.

Відзначимо, що у вказівці самого числа обох місяців між різними перекладами є відмінність: в одному 17-те, а в другому 27-ме число. Це сталося, ймовірно, з вини перекладачів, які легко могли переплутати буквене позначення чисел (цифр іще не було).

«…На горах Араратських».

Уже те, що тут замість однини вжито множину (гори), свідчить, що йдеться не про одну вершину, а про пасмо гір або взагалі про гористу місцевість. І дійсно, Біблія знає цілу країну Арарат, яку ототожнюють із Вірменією, як це особливо зрозуміло з порівняння 4 Кн. цар. 19:37 із Іс. 37:38 (за перекладом Сімдесяти). Подібним же ім’ям – Урарда або Урту – позначається Вірменія і в клинописних пам’ятках ассирійських царів. На одній з гір цієї Вірменії і зупинився ковчег Ноя.

«Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір».

Оскільки Арарат – лише одна з вершин цілого пасма, то цілком зрозуміло, що в міру зменшення рівня води відкрилися і верхів’я інших гір. Це сталося, як видно з тексту, в перший день 10-го місяця – таммуза, тобто приблизно в половині нашого липня.

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 7–8 (140–141)