«Духовна абетка»: українські традиції Великодня

Про наші тисячолітні звичаї й культуру відзначення Христового Воскресіння розповіла Тетяна Бокій, кандидат мистецтвознавства, викладач Волинської православної богословської академії, на «12 каналі».

Дослідниця розповідає, що в кожному з нас у певні моменти спрацьовують «культурні коди», притаманні багатій українській культурі. А в складні часи, як тепер, глибинне коріння особливо проявляється.

Студентам Тетяна Філаретівна пояснює, що українська писанка має тисячолітню історію. Її орнамент зберігся у вишиванці, ткацтві. Наприклад, найдавніші орнаменти, характерні Волинському і Рівненському Поліссю, це – геометричні фігури. Квітковий мотив з’явився значно пізніше. В сучасній культурі роблять власні інтерпретації давніх традицій і урізноманітнюють їх, доповнюють новим змістом.

«Найдавніший орнамент – це зигзагоподібні паралельні лінії, грабельки – лінії штрихами… Хвиляста лінія – мотив безкінечності життя. Наша писанка є надзвичайно потужним пластом культури, де багато різних сенсів. Яйце – символ народження нового життя... І наносячи знаки на нього, люди прагнули “створити свій світ”. Я порівнюю це із написанням листа святому Миколаю, як це роблять діти. Бо так і на писанках писали свої побажання», – роз’яснює мистецтвознавець. Вони були як своєрідна молитва про мир, добро, врожай, довголіття. Їх дарували найближчим людям. У деяких регіонах дівчата вручали писанку хлопцям як вияв симпатії та сподівання на взаємність.

Розповіла Тетяна Бокій і про волинську писанку, яка вирізняється архаїчністю. «Традиційний колір волинської писанки – червона вохра. Він не яскраво-червоний, а як той, що ми отримуємо від фарбування яєць у цибулинні. Геометричний орнамент – вітрячки, грабельки, безконечник. Писанка пишеться у два кольори – колір яйця і фонова червона вохра… У нас в генах є цей мистецький, творчий хист», – пишається пані Тетяна.

Учена зазначає, що раніше ці мистецькі витвори писали на сирому яйці, зараз видувають: виріб так краще зберігається.

«Традиція крашанок теж невипадкова. Пофарбована в один колір, вона вважається ритуальним яйцем, але вже не має такого символічного значення. Їх робили багато, приносили на гостину, дарували, вживали. Великодній кошик – теж давня традиція. Що класти до нього – залежало від того, яких дарів Господеві хотіла принести віруюча людина. Насамперед, у кошик клали паску – ритуальний хліб і яйця – символ весни, нового року… Важливою є і великодня трапеза, яка об’єднує членів сім’ї, родини. Вона є прикладом вдячності, що дожили до цього дня, що зібралися разом», – пояснює науковець.

І нагадує, що серед великодніх традицій важливою є прибирання, декор. «Оселю часто прикрашали святковими рушниками, які знімали на час посту. Діставали зі скринь подушки з вишивками, застеляли святкові скатертини.. Багато хто у цей день одягає вишиванку. Всі ці традиції – питання внутрішньої культури. Красивий внутрішній світ українців проявляється у багатьох речах… І особливо зараз ми це бачимо у наших героїв», – переконана викладач.

Вона каже, що війна дуже загострила відчуття і бажання самого свята. «Мабуть, для українців буде два великих дні – Великдень і день нашої перемоги. Важкі випробування, але бачимо, як вони повертають нас до нашої сутності, до нашого коріння…» – підсумувала Тетяна Бокій.