Як підготуватися до сповіді та чого краще не робити?

Про цю тематику вів мову протоієрей Андрій Ротченков, настоятель луцького храму Мучениць Віри, Надії і Любові та матері їх Софії, в програмі «Духовна абетка» на «12 каналі».

Сповідь – це велика милість Божа, можливість людині бути прощеною. Започаткував це таїнство Ісус Христос. Він сказав апостолам: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються».

Тобто, пояснює душпастир, Господь через священника чи єпископа прощає гріхи людині, вибачає їх, стирає, знищує. Щоправда, до VII ст. сповідалися перед усією громадою. Але Церква зрозуміла, що це недоречно, й навіть більш корисно для душі, коли людина індивідуально, таємно сповідається перед священником.

Головне значення таїнства – звільнення від гріхів, примирення з Богом і Церквою. А таїнством це називають тому, що на сповіді таємно, невидимо присутній сам Ісус Христос. Священник лише свідок, молитвеник, а прощає гріхи – Господь.

Порядок таїнства такий: молитви душпастиря, а потім, власне, сповідь: людина підходить до Євангелія і перед хрестом, у присутності отця, визнає свої гріхи і кається в них. Якщо вона затаїть щось – матиме подвійний гріх. Отже, треба добре подумати, щоб після таїнства не піти незціленому.

Більшою мірою сповідь залежить від каянника, а не від священника, пояснює панотець. До неї треба готуватися, зібравшись із думками. Можна і варто виписати свої гріхи на листочок, щоб від зайвого хвилювання, ворожих спокус не збитися, а сказати саме те, що запланували.

В особливих випадках священник може накласти покуту. Наприклад, якщо людина сповідається, що була жадібною, то священник благословляє роздавати милостиню в певних межах, щоб боротися із цим гріхом.

Отже, у сповіді є важливим чотири моменти: перший – побачити свої гріхи, другий – назвати їх, третій – мати жаль про те, що згрішили, четвертий – мати намір визволятися від своїх гріхів. Під час таїнства обов`язково треба називати те, що обтяжує душу. Але не слід говорити загальними фразами, наприклад: «грішний у всьому», або «грішний словом, ділом і думкою». Треба назвати конкретно: не уважно молився, заздрив, сердився... Адже, зробивши своєрідний аналіз душі, її легше лікувати.

Не слід соромитися душпастиря, думаючи, що після сповіді він побачить вас на вулиці і згадає усі ваші гріхи. Панотець каже, що священники не запам`ятовують гріхів. Вони ніби згорають із пам`яті, бо прощаються, зникають.

«Священник не ставиться до каянника, як праведник до грішника. Він, навпаки, співчуває людині й водночас радіє, що вона навертається до Бога. Людина виставляє весь бруд своєї душі, і це одне з труднощів священничого служіння... Коли людина якісно кається, то священник радий, що йде процес оздоровлення. Ми, священники, і самі сповідаємося – або один в одного, або в єпископа. І робимо це регулярно. Ми так само ставимося до каянника, як грішник до грішника, бо абсолютно всі люди – грішні», – розповідає душпастир.

Не треба боятися, що панотець комусь розкаже ваші гріхи. Це – таїнство, і священники бояться таке робити, бо то був би страшний гріх для них самих.

Священнослужитель не може відмовити нікому у сповіді, за винятком крайніх випадків. Наприклад, коли людина нетвереза, перебуває в неадекватному стані. До сповіді можуть приходити діти уже з 6 років, якщо, звісно, готові.

Щоб підготуватися до таїнства, треба трохи більше помолитися вдома, частіше походити в храм, попостити, можливо, утриматися від розваг, надмірного перегляду телебачення, більше подумати про Бога і навіть іноді усамітнитися.

Є грубі помилки, яких допускати під час таїнства не варто. Насамперед, виправдовувати себе, переносити відповідальність за свої провини на когось. Не бажано говорити в деталях, художньо описувати події гріха. Адже кожне зайве слово може бути порушенням покаянного почуття і шкодити самій сповіді. Треба говорити коротко. Але інша крайність – відбуватися загальними фразами. Недоречно ставити запитання чи питати поради під час сповіді. Це краще зробити на духовних бесідах зі священником. Категорично не можна називати третіх осіб, імен, обставин, гріхи інших людей. Адже сповідаємося у своїх провинах, за які просимо прощення і несемо відповідальність перед Богом. Не можна сповідатися і за когось – за дитину, родича...

А взагалі, не важливо хто – дитина чи дорослий, вміє чи не вміє, – але треба йти до сповіді і вчитися, закликав священник Андрій Ротченков.

Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.