Про це детально розповів протоієрей Віталій Собко, голова інформаційно-видавничого центру єпархії, у телепрограмі «Духовна абетка» на «12 каналі».
Приводом для обговорення перспектив «електронної церкви» та застережень щодо її появи послугував випадок у Дніпрі, де якісь особи створили сайт «Е-церква». Начебто за його посередництвом усі охочі можуть отримати духовні послуги за відповідну суму. На ресурсі навіть було зазначено, що є благословення від духовенства. Однак це було спростовано.
«Так звані проби пера час від часу відбуваються у церковному і навколоцерковному житті, коли у когось є підприємницький хист, і, розуміючи сучасний запит суспільства, такі люди вдаються до різних форм і методів. Можливо, у цій справі не обходиться без певної співпраці, спілкування зі священником. Бо церква – це місце, де збираються люди різних професій. І між ними завжди будуть проявлятися такі ініціативи, які напочатку навіть здаватимуться привабливими, цікавими, а коли почне розвиватися, то зрозуміють, що кудись воно йде не туди», – пояснює панотець.
Маючи чималий досвід у розвитку друкованих та електронних духовних ЗМІ, душпастир з власного досвіду каже, що до Волинської єпархії не надходило пропозицій зробити церкву «онлайн». Але є багато інших думок та ідей, як за допомогою сучасних технологій можна і варто було б розвиватися: «Сучасні технології відкривають великі можливості і їх не можна не використовувати. Тому що такою є специфіка сьогодення. Зрештою, церква у всі часи використовувала засоби та інструменти, які були притаманні тому часові. На превеликий жаль, ми не все можемо реалізувати, що б нам хотілося. І справа не тільки в ресурсах матеріальних, а найголовніше – це люди, які хотіли б допомогти церкві зробити певний проєкт. Якщо такі особистості знаходяться, то питання ресурсів є вторинним».
Нині Волинська єпархія використовує різні засоби й технології, щоб поширювати інформацію про свою діяльність і Слово Боже. Активно працює інформаційно-видавничий центр – підрозділ Управління єпархії. Він складається з різних відділів. Насамперед, це інформаційна служба, яка готує повідомлення, новини, анонси, інформаційні довідки, сповіщаючи монастирі, парафії, інші підрозділи та управління. Пріоритетним є висвітлення діяльності митрополита Луцького і Волинського Михаїла. Налагоджено співпрацю з іншими ЗМІ. Адже, розповідає душпастир, «зараз світська преса більше розуміє, ніж колись, що релігійна тематика, духовність цікавить значну частину її аудиторії».
Працює пресслужба, виходить газета «Волинські єпархіальні відомості» (у паперовому й електронному форматах). Є офіційний сайт і сторінка у соцмережі «Фейсбук», створено телеграм-канал, групи у вайбері й вотсапі. Працює радіостудія, де виходить передача «Благо», і телестудія «Собор». Діє видавничий відділ «Ключі», який співпрацює з іншими видавничими структурами.
Отець Віталій пояснює, що як у суспільстві загалом, так і в церкві є парафіяни, котрі дотримуються центристських поглядів, а є «праві» та «ліві», є більш категоричні та ліберально налаштовані, а є й люди з консервативним, аскетичним світоглядом. Завдання церкви – балансувати між ними. «Досить непросто розвернути церкву в якийсь певний напрямок. У ній все відбувається повільно. Якщо в церкві щось відбулося швидко, то це не означає, що так само швидко все це приймуть і схвалять її прихожани. Навіть серед священнослужителів, у середовищі богословів навколо деяких питань тривають дискусії, певні несприйняття. І це нормально. Тому й навколо питання сучасних технологій є багато думок. Хтось вважає, що потрібно якнайшвидше їх упроваджувати, щоб церква могла вдосконалювати своє служіння. А хтось – що це занепад, профанація. Певною мірою обидві сторони праві. Бо від будь-яких засобів, якщо вони використовуються нерозсудливо, неправильно, може бути більше шкоди, ніж користі».
Та все ж, каже панотець, запит на онлайн-формат у спілкуванні, наприклад, зі священнослужителями, є. І чим далі, тим більша потреба в цьому. Причини різні, але найпоширеніші – це відстань, коли люди на довгий час покидають домівки і їдуть за кордон, однак розривати стосунки з парафією не бажають. Або воїн, який стоїть на захисті держави, в цей момент потребує невідкладно почути підтримку від духівника. У таких випадках сучасні технології стають неабияк у пригоді.
Факт «електронної церкви» – це реально, але тільки на певному етапі, переконаний керівник пресслужби єпархії: «Є паростки функціонування таких проєктів… У яких формах – час покаже. Але те, що потрібно використовувати ті засоби, котрі є, це однозначно. Для кого то мало б бути? Думаю, для людей, які від церкви дуже далекі й так склалося, що в їхньому житті традиційні шляхи до храму не відкрилися. А, наприклад, формат онлайн їх зацікавив духовними питаннями. Але так може бути на дуже початковому етапі. Тому що далі, якщо людина хоче дійсно розкрити для себе повноту, що таке церква, для чого вона, наскільки вона важлива і чи можливо прийти до церкви без Бога, – якщо вона почне розкривати для себе ці питання, то прийде розуміння, що це тільки початок, від чого слід було відштовхнутися. Але далі треба йти в реальну церкву, в її живому виразі».
Отже, зі слів душпастиря, окремі моменти можна вирішити віддалено, але є важливі речі в церкві, які онлайн зробити не вдасться: таїнства хрещення, сповіді, причастя тощо. Це можна порівняти із сімейним життям, коли батьки в Україні, а дитина вчиться за кордоном. Так, вони багато можуть зробити на відстані, але обійняти, приготувати власноруч якісь страви, дати тепло душі й тіла – це не передати онлайн.
Так само поставити свічку. «Якщо людина не розуміє, чому вона це робить у церкві, вона й усе інше виконуватиме формально. Прикро, коли рівень релігійності такий, що людина живе на забобонному, обрядовому рівнях, керуючись лише певним страхом: мовляв, якщо не зробить конкретно щось, то матиме проблеми. Це примітивно так думати. Хоча на початку може і послугувати сходинкою, яку людина подолала, але треба рухатися далі. Бо кожен особисто повинен розвивати свій шлях до Бога. Наше спільне завдання як священнослужителів – пояснювати, проповідувати, навчати, застерігати. Інша річ, чи хочуть слухати того, хто пояснює і навчає. Навіть Ісус Христос, коли проповідував, казав: “дивилися, але не бачили, слухали, але не чули”…»
Отець Віталій зауважує, що у вирі сучасних технологій не всі священнослужителі готові оперативно реагувати на окремі виклики, загрози. Іноді немає можливості в певний момент перевірити достовірність інформації і розпізнати фейк. «Буває таке, що і священнослужителі помиляються, роблять неправильний крок. Проблема у тому, що зараз усе швидко виходить назовні, у соцмережі. Ті помилки, недопрацювання стають особливо болючими. Але це наша людська природа…»
Якщо говорити про складання пожертви онлайн, то такий формат зараз поширений. Перебуваючи на відстані та спілкуючись із духовним отцем, часто людина хоче подякувати йому чи допомогти на храм, але єдиний спосіб зробити це – перерахувати кошти на банківську картку. І це теж приклад застосування сучасних технологій, нічого страшного в цьому немає. «Але коли такого розуміння нема, це перетворюється на профанацію, на комерційні послуги, як у магазині, коли ми щось купуємо. А де є комерційна діяльність – це вже не церква. І тому засоби, які використовуємо, мають бути допоміжними і слугувати головному. Якщо втрачено суть головного – то вже не те, що потрібно людині».
Хоча, зауважує панотець, скласти пожертву – це не завжди про гроші. Людина може прийти і потрудитися в храмі чи на його території, витрачаючи свій час і зусилля на благо парафії. Також можна допомогти з дітьми в недільній школі.
Актуально сьогодні використовувати електронні додатки. А вони є і на церковну тематику. «Це відбувається на рівні, який відповідає нашим очікуванням. І якщо такий додаток створено з благословення, я позитивно ставлюся до цього і сам ними користуюся як допоміжним засобом, – каже отець Віталій. – Наприклад, якщо зайдемо у плей-маркет, уведемо в пошук абревіатуру ПЦУ, то нам [система] видає додатки: “Моя церква”, “Православний молитовник”, “Акафістник”, “Літургії”, “Псалтир”, “Требник”, “Закон Божий”... Знаю, що вони мають надійне джерело, і справді їх можна використовувати тоді, коли в цьому є необхідність і зручність. На моєму телефоні є Требник – церковна богослужбова книга. І от смартфон для мене – це нова форма книги, яку я використовую за потреби, навіть під час богослужіння. Звертаючись до Господа за посередництвом смартфона, а не [паперової] книги, молитва від цього не погіршується. Це вже залежить від стану душі того, хто молиться».
Передача «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.
