Дмитро Каленюк, капелан ПЦУ, 35 років. На момент війни не був священником, хоча вже встиг завершити семінарію.
Але через рік таки висвятився, бо коли бригаду перекинули під Бахмут, то хотів бути поруч з побратимами, щоб могти служити літургію, причащати їх. Бути поруч, як священник.
Далі цитати о. Дмитра.
- У нас під опікою двадцять одна родина загиблого, я спілкуюся із вдовами та дітьми. І це були гармонійні, успішні, заможні подружжя.
- Я представник Богообраного народу, якому треба покічнити з найбільшим злом на землі. А я маю бути поруч з бійцями і зробити все, щоб на війні із драконом ми самі не перетворилися на дракона. І, звісно, допомогати кожному побратиму.
Ми зараз дуже дбайливо ставимося до тіл побратимів. Ми намагаємося забрати, бо знаємо, як чекає родина, щоб поховати, знаємо, що діти на дорогу вибігають, може тіло татка везуть. Якби би ви знали, скільки разів при цьому нам допомагав Господь.
- Український капелан багато чим вже поділитися і про що розповісти.
Немає оборони основнішої і сильнішої, ніж Христос. І у тебе завжди має бути гарне слово, яке ти скажеш щиро та з натхненням. Що я зазвичай кажу? Виходиш на роботу? Подякуй Богу, що ти проснувся і попроси про захист. Вертаєшся з роботи, подякуй ще більше. Якщо спиш на підлозі, і є буржуйка – дякуйте.
А на фронті життя дуже швидко минає і всі почуття, насолода у тому числі, стають дуже гострими. Часом сидиш, коли машина приїде вас поміняє, якраз весна починається, і ти дивишся, там пташки співають. Неймовірне відчуття, я кажу хлопцям: а коли-небудь до війни ми хіба тішилися тим: лісом, деревами, пташками, сонцю, яке рано пробивається. Просто дякуйте.
