Що говорить Біблія про правильну модель сім'ї? Бог хоче, щоб кожна людина була щасливою, і для того створив нас. Але після гріхопадіння Адама і Єви розуміння щастя в людей змінилося. Часто шукаємо його не в тому, що пропонує Господь. Він створив нас як сім'ю – чоловіка і жінку. І сім'я, як і кожна людина особисто, повинна бути щасливою.
З точки зору релігії щастя – це правильне задоволення своїх потреб. Оскільки людина складається з душі, тіла і духа, відповідно, в неї є ці потреби. Тілесні потреби – найнижчі, це те, що необхідно для тіла. Ми ще називаємо їх «матеріальні блага». Це важлива складова нашого щастя, але вони не роблять нас у повноті щасливими. Є ще душевні потреби: у спілкуванні між собою, в любові, самореалізації. А найвищі потреби – духовні: спілкуватися зі Всевишнім, вірити в Нього, служити Йому, поклонятися Йому. І коли людина задовольняє духовні потреби, коли Бог у неї на першому місці, то все – на своєму місці, тоді приходить повнота щастя. Тоді вона правильно задовольняє свої душевні потреби, правильно реалізовує себе, правильно спілкується. І правильно задовольняє свої тілесні потреби.
З точки зору християнства сім'я в ідеалі повинна наближатися до стану домашньої церкви, де чоловік – як священник для неї, дружина – диякониса, тобто помічниця його, діти – народ Божий, які треба привести до Бога.
В основі щасливої сім'ї лежить правильне розуміння і дотримання головної заповіді – заповіді любові. В сучасному світі дещо викривлено сприймається поняття любові, вона прирівнюється до поняття «подобається». Мені подобається, мені добре з цією людиною – «я люблю цю людину». Але коли не добре – вже «не люблю». Насправді любов Божа, якою Творець любить нас, якою нам заповідає любити один одного, – це допомога одне одному, піклування, служіння, жертовність. Те, що ти готовий віддати людині, яку любиш. Не отримати від неї, а віддати. І коли саме так розуміємо любов, а головне, здійснюємо в своєму сімейному житті, – піклуємося, дбаємо, тоді вона робить щасливою сім'ю. Один богослов сказав: «Любов вимірюється в літрах твоєї крові, яку готовий віддати за людину, котру любиш».
Тому щаслива сім'я – та, яка побудована на вірі, благочесті, християнському житті, яке проявляється в молитвах – домашніх, церковних, яка проявляється в читанні Євангелія, вивченні його, намаганні дотримуватися його заповідей. Проявляється духовне життя в регулярній сповіді та причасті, а найголовніше – в житті по заповідях.
Хто має першим просити пробачення? Першим має просити пробачення той, хто мудріший у цей час. Може просити той, хто скривдив, а може і скривджений, бо в сімейному житті конфлікти неминучі, оскільки ми грішні люди. Після гріхопадіння перших людей ми успадкували схильність до гріха. Помиляємося, постійно проявляємо слабкість. Відповідно, між нами виникають суперечки, вони неминучі. Але важливо, як ставимося до них, яку робимо профілактику конфліктів і як із них виходимо. Дуже важливо, щоби конфлікти не переходили в задавнені образи, не переходили у сварки, коли не розмовляють місяцями. Апостол Павло говорить: «Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому» (Еф.4:26). Тобто Господь допускає, що ми можемо гніватися, можемо сперечатися. Але потрібно швидко миритися, «щоб сонце не зайшло до вечора».
Профілактикою конфліктів є проговорювати свої проблеми, не терпіти, а висловлювати: «мені не подобається те і те». Обговорити разом уволю, обговорити делікатно. Тоді буде краще взаєморозуміння. А коли вже трапляються якісь перепади настрою чи різні погляди на певні питання, важливо пробачати і просити пробачення. Старатися пошвидше миритися: чи ти скривджений, чи ти скривдив – миритися пошвидше!
Як прощати? Коли людина живе духовним життям, вона замислюється над своїми гріхами. Замислюється, які гріхи в собі має виправити. Виправляю гріхи свої, не гріхи своєї дружини, чи чоловіка, чи дітей, а свої. Відповідно, розуміє людина, чого сама потребує. Постійно потребує прощення від Бога і від людей, і тому легше прощати, бо сам розумієш, що ти теж потребуєш цього часто. Розуміє, що ворог наш – не половинка наша в сім'ї, не діти, а диявол. Розумієш, що образа шкодить самому ображеному. Людина, яка образила, може і не зауважити цього, але коли ображаєшся!... Що таке образи? Це затамований гнів. А Господь каже: «прощайте».
Хоча «прощати» – не означає «дозволяти себе кривдити». Це зовсім не означає цього! Треба себе, якщо кривдять, захищати в делікатному законному порядку. Але прощення – це така внутрішня дія, яка забирає з нашого серця гнів і нашими вольовими зусиллями, і молитвою до Бога.
Обов'язки кожного з подружжя. Коли вінчають пару, читають слова з Нового Завіту (Еф. 4:23–25), що союз чоловіка і жінки подібний до союзу Христа й церкви. І за таким прикладом Господь настановляє нас, щоби жінка слухалася свого чоловіка, як слухається церква Христа, а чоловік – любив свою дружину.
Тому є розподілення обов'язків у сім'ї. Творець настановив чоловіка главою сім'ї як сильнішу стать. Глава сім'ї має відповідальність за все, що відбувається в ній. Жінка ж його помічниця. Але керування чоловіка в сім'ї не передбачає якийсь деспотизм, якусь абсолютну владу, кривдження дружини – боронь Боже! А жінка повинна боятися образити свого чоловіка. Муж повинен жертовно любити жону (Еф. 5:33), тобто піклуватися, дбати про неї, в усьому їй допомагати.
Чоловік як глава сім'ї забезпечує сім'ю. В першу чергу, веде її до Бога, своїм словом і своїм прикладом забезпечує її, годує, охороняє. Чоловік – це воїн із давніх часів, а жінка слухається його, допомагає йому, виховує дітей. Хоча і чоловік бере велику участь у їх вихованні.
Повинна бути взаємодопомога в сім'ї. Є правила, але любов – вище права. Чоловік повинен дружині допомагати і все найважче брати на себе. Якщо сім'я живе в селі – ясно, там чітке розподілення фізичної праці. Коли живемо в місті, то немає настільки чіткого розподілу. Але в усьому чоловік і дружина допомагають один одному. Апостол Павло говорить: «Випереджуйте один одного пошаною» (Рим. 12:10). Тож є певні обов'язки, але повинна бути взаємодопомога. І керуватися ми повинні любов’ю, турботою один про одного.
