Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна ДокументиЗвернення Волинської єпархії УПЦ КП до Волинської єпархії УПЦ (МП)
Документи

Звернення Волинської єпархії УПЦ КП до Волинської єпархії УПЦ (МП)

З великим болем, з тяжкою душевною скорботою ми дивимось на найстрашніше, що відбувається в нашій державі. І мова навіть не про війну на Сході, де гинуть найкращі сини українського народу, боронячи свою рідну землю від російського загарбника, своїм життям виборюючи незалежність України, що саме по собі вже страшне, хоча і героїчне водночас. Мова про ще страшніше, про справді найстрашніше, особливо для України – наше розділення, розділення українського народу, розділення українського Православ’я. Це трагедія для всіх, для всієї Країни, для всього воюючого народу. Таке розділення вже принесло незчислимі біди і загрожує принести ще більші. Переконані, якщо б на сході України всі клірики УПЦ МП, яких там абсолютна більшість, підтримали не сепаратистські та проросійські заяви, а Україну та проукраїнські сили, то не було б ні війни, ні таких жахливих людських втрат. Сподіваємось і віримо, що це розуміє більша частина кліру самого Московського Патріархату. Гібридна війна Росії проти України крім «зелених чоловічків», танків та артилерії, терористичних вбивств і кібератак, пропагандистських телеканалів та газет в своєму арсеналі має ще одну надпотужну зброю: проросійську Православну Церкву в Україні. Відмови в похованні загиблих українських героїв, величезна кількість категоричних відмов у сповіді чи у прощенні гріхів під час сповіді воїнів-героїв, які воювали в АТО, виверти і різноманітні ухили, аби не назвати війну з Росією – війною з Росією. Оперування очільниками Московського Патріархату поняттям «громадянська війна» в оцінці подій на Сході, маніпуляція об’єктивною реальністю на догоду Москві і московським кураторам, численні факти сепаратистської і проросійської діяльності кліриків і вірян МП. Але найголовніше – в загальній ідеологічній проросійській направленості та в відповідній завуальованій, а подекуди і відкритій, діяльності всієї УПЦ МП. Як можна пояснити, а тим більше виправдати те, що центр і осердя УПЦ МП знаходиться в Москві і є складовою частиною, за статутом самої РПЦ, загальної структури Російської Православної Церкви? РПЦ, яка жодного разу (!) не засудила агресію Росії проти України, не звинуватила Путіна в розв’язанні війни, не підтримала Україну в визвольних змаганнях. РПЦ, яка знову, як колись за російських імператорів, а пізніше і радянських генсеків, служить інтересам державних структур більше, ніж правді Божій (а отже і Самому Богові), бо Бог не в Силі, а в правді. Очевидно, що таке розділення православ’я в межах України смертельне і катастрофічне як для самої України, так і для українського православ’я. Навіть ні секунди не сумніваємось, що в надрах УПЦ МП, як і в надрах самої РПЦ, є здорові, розумні, адекватні та патріотичні сили, які все це прекрасно розуміють. Бо це неможливо не бачити і не розуміти, особливо тим, хто здатен, а головне - хоче це побачити і зрозуміти. Саме таким думаючим, хоча і несміливим, нагадуємо, що той, хто мовчить на неправду, той стає її співучасником. Тому не мовчімо, не терпімо таке викривлення правди, а голосно скажемо своє слово – слово правди, яке не розділить, а об’єднає, не викривить, а зцілить. Разом з тим знаємо також, що багато й таких, хто свідомо чи несвідомо працює на ворога, потакає його неправді, прикриваючись православ’ям, знищуючи цим саме православ’я, борячись за форму і букву, але втрачаючи при цьому правду і дух, уподібнюючись фарисеям, які за формальністю закону не зуміли ні розпізнати Христа, ні прийняти Його. Що це, як не позиція, за Євангельським визначенням, «вовків в овечій шкурі» (Мф. 7: 15) і «сліпих поводирів сліпих» (Мф. 15: 12-14)? За таку нерозумність Батьківщина вже заплатила страшну і криваву ціну. Не працювали б такі підходи, в той чи інший спосіб, на Росію та її криваву ідеологію «руского міра» – не ховали б ми тепер тисячі молодих хлопців і дівчат, героїв війни, по всій Україні, не плакали б по українських селах і містах українські матері і дружини, не залишались би сиротами українські діти. Не посміла б російська орда підступно напасти на нас, захопити наші землі, вбивати наших людей, якщо би всі українці, а особливо ми, православні, були ЄДИНІ. Єдині в своїй вірі, єдині в своїй державі, єдині в своїй жертовності, єдині в своїй мужності. Повернімо народу те, що відняла в нього московська неправда – його могутній і нескорений дух. «Укріпіть руки, що ослабли, і коліна, які дрижать. Скажіть боязливим душею: будьте тверді, не бійтесь, ось Бог наш, Він прийде і спасе вас» (Іс. 35: 3-4). Твердо станьмо в ряди, в об’єднані ряди, українського православ’я. Станьмо в ряди великих і мужніх захисників своєї Батьківщини. Не зганьбімо пам'ять великих наших пращурів, які боролись за свободу своєї батьківщини, за віру, за честь і гідність, за народ, за українське православ’я. Адже перемагали, коли були єдині, і терпіли поразки, коли роз’єднувались.

Тому:

вірячи словам Святого Євангелія, що «царство, яке розділиться саме в собі – не встоїть» (Мф. 12: 25); керуючись канонами православної церкви (а особливо їх духом): 34-им Апостольським правилом («Єпископам всякого народу належить знати першого серед них, і визнавати його, як главу...»), 17-им правилом IV Вселенського Собору, 38-им правилом VI Вселенського Собору («устрій церковних справ повинен відповідати політичним і громадським формам»); відштовхуючись від численних історичних прецедентів проголошення автокефалії Помісними Церквами у минулому та внутрішньої закономірності такого набуття автокефалії; базуючись на церковній історії України як самостійної одиниці в сім’ї православних церков світу, зокрема на томосі Константинопольського Патріархату від 1924 р. про неканонічність передачі Київської Митрополії Москві в 1686 р., підписаному Патріархом Константинопольським Григорієм VII; послуговуючись багатовіковою підтримкою державними структурами прагнення Української Церкви до самостійності і незалежності, яке викристалізувалось в тезі О. Лотоцького часів першого відродження Української Православної Церкви 1918 р., що «в самостійній Державі має бути самостійна Церква» і було підтримане рішенням Верховної Ради України за №4793 від 16 червня 2016 р. часів третього відродження Української Церкви 1990/1992 рр. («Про дарування автокефалії від Константинопольського Патріархату…»); зважаючи на логіку життя і утворення автокефальних Церков, де незалежні країни з переважним православним населенням, чи навіть не переважним, але хоча б наявним, мають автокефальні Церкви, а Україна в цьому нічим не гірша за Сербію, Румунію, Болгарію, Грузію чи Польщу, які мають такі Православні автокефальні Церкви; враховуючи важку політичну, економічну, і військову ситуацію в нашій Державі; і насамкінець, опираючись просто на здоровий глузд, який настійливо підказує, що український народ нічим не гірший за інші православні народи, і цілком достатній, аби стати в один ряд з іншими автокефальними Церквами, здобувши таку омріяну і вистраждану Єдину Помісну Православну Церкву в Україні,

закликаємо

наших братів з Волинської єпархії УПЦ Московського Патріархату відкинути всі непорозуміння, скинути московське ярмо зі своїх плечей та російську облудну пропаганду зі своїх вух, мужньо прийняти відповідальне та історичне рішення по остаточному відходу від РПЦ задля якнайшвидшого об’єднання українського православ’я в єдину Помісну Православну Церкву.

Саме в час, коли наші воїни, волонтери, можновладці, весь наш народ здобувають незалежність своєї Держави, виборюючи її кров’ю, – станьмо, браття, і ми разом, пліч-о-пліч, в боротьбі за незалежність і єдність нашого Православ’я. Визвольна війна не тільки для Української Держави, але і для Української Церкви, тому не маємо права програти. Заради минулих поколінь, заради теперішніх жертв, заради майбутніх нащадків.

З вірою в об’єднання, з надією на мудрість, з любов’ю до Православ’я закликаємо на всіх Боже благословення, нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма нами. Амінь.

26.06.2017 р. / єпархіальні збори Волинської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату присвячені 25-ій річниці утворення УПЦ КП / Камінний Зал Волинської Православної Богословської Академії

10 липня 2017 р.
Архів документів
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери