Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 4 червня 2026 року в луцькому кафедральному соборі Святої Трійці на завершення молебню з нагоди Дня журналіста.
Всечесні отці, улюблені браття і сестри! Панове журналісти! Сьогодні дозвольте вітати усіх вас із професійним святом. Зі святом усіх поздоровляю!
Цей рік, як і попередній, – змішаний у наших відчуттях, у наших очікуваннях. Але кожен рік – це певний проміжок часу, в якому ми зі скорботою на душі згадуємо тих, хто відійшов, і, з радістю зустрічаючи один одного, підбадьорюємо тих, хто сьогодні живе на цій землі.
Ми проспівали «Многая літа» тим, хто сьогодні трудиться як журналіст. Ми пошановуємо вас сьогодні за великі справи, які робите своєю творчістю, що вам дарував Бог. Сьогодні ми всі захищаємо Батьківщину – хто в окопі, хто в полі, хто з допомогою зброї військової, але ви маєте свою зброю – це перо, яким не даєте бути засміченою українській душі ідеєю «русского міра», відчуттям пасивності, депресії, надмірного страху. Господь показує нам уже давно й особливо чотири роки тому, що Він нас, випробовуючи, любить. Ми з вами живемо у вільній і незалежній Україні. Це треба тільки зрозуміти: ми живі – це чудо. Адже цього у 22-му році могло і не бути. Але в цьому заслуга і ваша, бо сіючи зерно правди, ви укріпляли любов до Батьківщини, усіх жителів України, всіх українців. І вони у момент випробування не злякалися, не втекли, а пішли на захист Вітчизни. Це ваша теж праця. Це не просто випущена стаття, замітка, новина. Як ми її подаємо? Яке зерно духу закладаємо, добираючи слова, доносячи ту чи іншу інформацію, розказуючи ту чи іншу історію? Як показує практика життя, настільки сильна зброя пера, наскільки сильне саме слово.
Ми маємо супротивника, який, з однієї сторони, ісповідує Христові заповіді, а з другої – під знаменами церковними нічого духовного і християнського не несе. Несе диявольське розуміння, дух вбивства і смерті. Вони йдуть з переконанням, що роблять благу справу, вбиваючи українців. Цього теж їх хтось навчив, хтось переконав. І тому відповідальність сьогодні за майбутнє України лежить не лише на Президентові, не лише на військових, не лише на Церкві, а на всіх нас. І особливо тих, кому Господь дає особливий дар – володіти словом.
І хочеться побажати, щоб у момент спокуси ви написали щось яскравіше, талановитіше. Вистояли цей момент і дібрали слова, тільки слова правди, слова духу, патріотизму і любові до своєї землі. В одного із преподобних сказано: «Якщо на мирянина спрямована одна спокуса, то на священника – десять, на монаха – сто». Можна добавити до цього: на журналіста теж більше, ніж одна спокуса й одна стріла. А скільки спокус – одна, п’ять, десять, двадцять, – написати щось таке, аби тебе помітили.
Завжди треба стояти на правді, бо за все, що ми скажемо, за все, що ми зробимо, прийдеться відповідати перед Богом. У юристів є гарний такий вислів: незнання закону не звільняє від відповідальності. І якщо ми не знаємо закон, чи не хочемо знати, чи його не визнаємо, це не означає, що він не існує, – Божественний закон, закон совісті, закон євангельської істини. Тому ми сьогодні особливо молилися за вашу стійкість триматися правди, триматися наших українських ідей і цінностей.
Тому я вам висловлюю свою вдячність, закликаю на всіх вас Боже благословення. Залишайтеся всі здорові. Тим, хто тут, на Волині, трудиться, бажаю успіху. Тим, хто трудиться на фронті, близько до фронту, пов'язаний з війною, – повертайтеся, чи з відрядження, чи зі служби, зі щитом додому, із пером гострим, яким прийдеться викорінювати ще дуже багато негативу. Робімо кожен свою справу, основою якої є турбота про наші традиції, про нашу віру і про всіх жителів України – українців та інших.
Я закликаю на вас Боже благословення! Будьте такі ж сміливі, тримайтеся правди, любіть Бога, любіть Україну і любіть один одного. Слава Ісусу Христу!
