П’ятниця
Священномученика Єрофея, єпископа Афiнського (I). Благовірного князя Володимира Ярославовича, Новгородського, чудотворця (1052). Преподобних Елладiя й Онисима, затворників печерських, у Ближнiх печерах (ХІІ-ХІІІ)...
Чому «луцький терорист» не заподіяв шкоди
Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 26 липня, в неділю 7-му після П’ятдесятниці, на завершення Божественної літургії в кафедральному соборі Святої Трійці.Сьогоднішня недільна служба – це в першу чергу ви з духовенством молилися, дякуючи Богу. Подякували Богу не лише за прожитий тиждень, день. Ми подякували Богу за те, що Він показав, наскільки любить нас, парафіян цього святого храму... Нас Бог любить. І ще раз кажу – нас Бог любить. Цього тижня відбулися події тут поряд, за них всі пишуть, я їх не буду аналізувати, для цього є фахівці. Ми маємо право на свої різні думки, але думка, яка прозвучала в цієї людини, що «спочатку хотів захватити собор»... Ну ви розумієте: ситуація… вона б скінчилась, як люба історія… Але сам прецедент, що б то могло відбуватися, історія, пов’язана з цим, для слабовірних – скільки спокус: про щось думати, говорити і так далі, і так далі…
Але скільки серед лучан є праведників – свідчить ця історія. Тому що Господь не допустив, щоб він зайшов сюди, не допустив, щоб тут якісь відбувалися події, не допустив, щоб загинули люди, й ті, які в автобусі. Все так «конструктивно» пройшло. І тоді нагадуються слова: «Якщо не Господь береже місто – то даремно турбується сторожа». Якщо Господь береже – нічого не буде. [...] Господь любить нас, любить Волинь, і це завдячуючи вам. Вам, стоячим в цьому храмі. Вам, от тим, хто до кінця вистоюють тут в храмі на молитві. Вам. Ось сила вашої молитви. Тому що інколи ви говорите: «А що від мене залежить? А що я означаю? Та помолився/не помолився, сходив/не сходив...». Результати! Ви це подивіться. Не якісь інші аспекти, ними хай займуться фахівці. Ви на цей момент життя подивіться, з іншої сторони. Значить, молитва ваша чута Богом! Бог, чуючи молитву, не дав на поругання в цій історії. Вона ж могла не так розвиватися, чи ні? Могла. Людина серйозно заявила, які були його думки, які наміри, і уявіть собі, якби Господь попустив. Але Господь не попустив, тому що є серед нас праведники.
До чого це заохочує? Не розслаблятися, а навпаки – ще ставати бадьорішим. Це Господь укріпив нас, тож ми, перебуваючи в цьому храмі, повинні говорити: перебував на молитві, молитовному стоянні, я молився, я спілкувався, я просив, я не літав в думках, як часто буває [...]. Бо якби не було цієї молитви – не було б такого розв’язання цієї історії. Я так це сприймаю. Це моє переконання. Якщо і ви це сприймаєте – в нас більше однодумців. Нашими з вами молитвами, хто більше, хто менше – ми не знаємо. Хто серед нас тут праведник – не знаємо. Але якщо хоча б один праведник буде в місті – Господь збереже це місце. От що саме важливе. Значить, є праведники. Є сенс жити. Є сенс вірити, в те, що не переможе нас ніщо, «врата ада церкву не одоліють». Бо коли ти бачиш – «ну все, кінець!..», руки опускаються, але якщо ти бачиш малесеньке підбадьорення – хочеться жити.
От уявіть, якщо в людини хвороба і йому кажуть: «99 % – ти помреш». Він каже: «А сотий?» Є надія. І він так за ту соломину чіпляється, він так оце лапками починає працювати, як ця жаба, яка… пам’ятаєте історію?.. яка в сметані молотила-молотила лапками – получилося масло, і вона вижила, і не втопилася. Працювала. І ось ця одна сота дає тобі сенсу жити. Значить, ти будеш жити, і не тільки сотий випадок – ось ця велика історія, яка відбулася, надихає нас до молитви. Якщо ми правильно все робимо, тільки треба не зупинятися. Не зупинятися, продовжувати жити, не розслаблятися навіть в питаннях цієї зарази, яка ще… я б її назвав політикомедичною заразою, яка ходить… не треба розслаблятися – що «нічого не прийшло, взагалі хто його знає». [...]
Ми повинні берегтися всюди постійно. Не один момент, не місяць, не два. Береженого… (Відповідь парафіян: «Бог береже».) Якщо ти оберігаєшся, якщо ти хоронишся – то Господь додатково тобі показує, що Він тебе також береже. Якщо ми кажемо «Господи, помилуй» – то і результат: «Господи, помилуй» відбулося на [Театральному] майдані. Господь помилував нас, не попустив нам цих випробувань, в яких сумнівів купа народилась, якісь навіть зневіри моменти, що в нашій голові відбувалося і в серці – важко навіть уявити. Але подякуймо Богові, що Він нас милує, любить, чує, а для нас це – натхнення. «Все, що в молитві попросите, віруйте і дасться вам».
От я вас сьогодні вчергове закликаю, щоб ви вірили і в молитві просили все... Не тільки просили й прославляли Бога. Могли казати Йому: «Дякую, дякую Тобі, Боже, за те, що сталося». Я, наприклад, за те, що відбулося, дякую Богові. Це тоже урок. Хто ми, які ми – це теж лакмусовий папірець. Це хтось страждав там. Ну я імена не знаю… 12 чоловік страждало, щоб нам преподати цей урок. Хіба ми за них не переживали? Звичайно. Хіба це не є небезпека? Так. Ми хочемо, щоб такого не повторювалося, але Господь попускає інколи комусь бути ось цим об’єктом навчання, щоби бачили. Їм ми бажаємо здоров’я, хто був в автобусі. Це ж шокова ситуація, хай будуть здорові їх діти в першу чергу, це для них найбільша могла б бути травма, хай Господь їх береже. Ми за них тоже в Бога просили. Травмуватися могли будь-хто: і дорослі, і діти, – будь-хто із тих пасажирів. Тому побажаймо пасажирам цього автобуса здоров’я, ми їм дякуємо, що вони своїм терпінням дали можливість ситуації відбутися в такому форматі. Якби вони себе повели по-інакшому – хто знає, який це би був урок, чи не трагічний?.. Нехай їм Господь дає здоров’я.
Хай милосердний Господь і дальше залишається з нами, хай благословляє нас, любить нас. Це укріпляє нас у вірі. Я це хочу ще раз наголосити: побачивши, що нас Бог любить, ми ще більш ревнісно повинні відноситися до нашої віри, до нашого християнського життя, до нашої молитви, і ніколи не казати «від мене нічого не залежить». Залежить від тебе! Чи молився ти в цьому храмі, чи не молився, чи великою і сильною ця молитва була, чи слабкою... Була молитва сильною кожного із нас, тому результат маєм ось такий позитивний, все вийшло на добре.
Тому я вам також дякую, парафіянам, які достояли до кінця служби. До кінця стоять. Слухають. Моляться. Я, звичайно, дякую кожному, хто переступив церковний поріг, але найбільше, звичайно, я дякую тим, хто достояв до кінця й отримав благословення. Тому виховуйте із себе праведників, виховуйте тих, хто навколо вас, підтримуйте, підбадьорюйте, це нас надихає. У нас все буде добре. Звичайно, є ще й інший варіант... Який? Не всі це знають, повторюю. У нас є два варіанти: коли добре і… (Голос парафіян: «і дуже добре».) [...]
Боже благословення нехай перебуває з усіма вами. Вітаю з воскресним днем, гарної всім погоди, отримуйте вітамін D і будьте мені здорові!