Війна – це щоденна боротьба за душу, віру і людяність. Капелан поруч із воїнами у найважчі хвилини, коли слово підтримки іноді важить більше, ніж зброя. Він повертає спокій у серця, що бачили надто багато. Капелани разом із бійцями проходять шлях цієї війни.
Військове капеланство в Україні має багатовікову традицію, яка пройшла шлях від духовної опіки козацтва до повноцінного інституту у Збройних Силах України. Духівництво завжди супроводжувало українське військо. На Запорозькій Січі священники були невіддільною частиною товариства: вони вели богослужіння у походах, опікувалися духовним станом козаків (яскравий приклад — церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі). Потужний поштовх капеланство отримало під час Першої світової війни та у період Української революції 1917–1921 років, коли душпастирі підтримували бойовий дух військових. У радянський період цей інститут був повністю знищений.
З початком російської агресії на Донбасі капелани (православні, греко-католики, протестанти та інші) масово їхали на фронт як добровольці-волонтери, надаючи військовим духовну та психологічну підтримку без офіційного статусу в штаті армії.
30 листопада 2021 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Службу військового капеланства», який офіційно інтегрував капеланів до складу ЗСУ, Національної гвардії та інших силових структур.
Свою присутність на фронті військові священники, маючи в арсеналі теологічні знання і досвід спілкування з людьми, пояснюють як надважливу потребу духовного світу воїнів. Щоправда, бійці не завжди відразу серйозно ставляться до «попів у пікселях» серед окопів і під смертоносним вогнем ворога. Проте час і наполеглива жертовність душпастирів досягає мети.
Артур Дронь, автор тексту радіодиктанту національної єдності 2026 року, письменник, ветеран російсько-української війни:
— Восени 2022-го до нас приїздив капелан о. Осип Славич. Він спілкувався з нами, служив Літургії, сповідав. Підрозділ тоді вже був перемучений, було багато поранених, контужених, хворих. В останній день його перебування ми ще помолилися на Службі Божій, потім отець поїхав, а нашим командирам того ж дня сказали, що батальйон відводять на відновлення і зорієнтували по датах, коли нас поміняють. Я тоді жартував, що то аж ксьондза треба було на фронт привезти, щоби вимолив нам ротацію. Тепер є штатний капелан бригади о. Роман, який приїжджає до нашого батальйону щотижня. Це дуже добре. Для мене це присутність Церкви навіть тут, на фронті. Це не про присутність Бога, бо Він і так є завжди. Радше про Церкву, спільноту, про «де двоє або троє зберуться в Моє ім’я». Якщо колись я приходив до церкви, то тепер Церква приходить до мене. Це говорить про її справжність. Вона приходить, коли ми у складних обставинах і потребуєм її. І то не великий храм із позолоченими іконами — це молитва перед якимось столиком для настільного тенісу, з маленький образом і «похідним» капелановим Євангелієм.
Не тільки потужна сучасна зброя і мужність воїнів наближають перемогу над окупантами. Непохитна віра і впевненість у власних силах із Божою підтримкою допомагають захисникам долати важкий шлях до звитяги у важкі часи для неньки України. Адже воїни віддають життя не за штучні, придумані ідеологами цінності, а за своїх рідних і близьких, які чекають їх удома:
Напиши на простому конверті
Те, що так у листі не згадав,
І за крок до відважної смерті
Будь таким, яким Бог тебе знав…
Це слова з відомої пісні Святослава Вакарчука із гурту «Океан Єльзи», так зрозумілі та близькі нашим бійцям. Тут доречно згадати і слова Тараса Шевченка, що яскраво характеризують патріотичну позицію у важкий час і силу Господню:
Свою Укрáїну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
«Люте врем’я» відчули українці із вторгненням московських окупантів на рідну землю. Виникла потреба підсилити ряди ЗСУ духовною підтримкою і вірою в перемогу через мудрість і підтримку Господа.
Військові капелани та їхні помічники в Збройних Силах України є повноправними військовослужбовцями з офіційним правовим статусом, визначеним Законом «Про Службу військового капеланства». Відокремлення Церкви від держави не означає, що вони не можуть співпрацювати задля суспільного блага. Військове капеланство є одним із прикладів такої співпраці, влада визнає підтримку Церкви в особах капеланів безпосередньо на фронті.
– Згідно з моєю капеланською посадою, мені належить мати зброю, – ділиться думками капелан, Камінь-Каширський декан, настоятель парафії Святителя Миколая Чудотворця в м. Камені-Каширському протоієрей Володимир Мицько, – проте вона необхідна у випадку рятування побратимів від загрози. Тоді я готовий її використати. Але вогнепальна сила – ніщо проти дії Хреста і Божого Слова. Архангел Михаїл має зброю – меч. А духовна зброя – це молитва проти нечисті, яка на нас напала.
А ось що думає з цього приводу військовий капелан священник Дмитро Каленюк: «На війні часто людина, яка була невіруюча, пройшовши ті випробування, відчувши поклик і підтримку Господню, відчувши Господню руку і знайшовши оту відповідь, знайшовши той сенс перебування, стає віруючою. Дуже часто буває, що людина, яка була невіруюча але пройшовши бойовий вихід, повертається і каже: “Я вже вірю, тому що, здавалося, ситуація була просто критична. Здавалося, що моє життя закінчиться за декілька хвилин. Але я згадав про молитву, згадав про псалом, згадав про іконку. Я молився і бачив…” І військовослужбовець, який украй боявся виходити на поле бою, пройшов через штурми і сказав, що ці речі дали йому сенс перебування там, на фронті. Вони його підсилювали».
Нині в рядах ЗСУ масово служать військові капелани, утверджуючи власною вірою, мужністю і жертовністю принципи поєднання спільних інтересів держави і Церкви. Адже ідея єднання держави з Божими законами базується на принципі розмежування сфер впливу при безумовному пріоритеті Божого закону над людським. Християнство не пропонує будувати теократичну державу, але закликає вірян бути зразковими громадянами, якщо вимоги держави не суперечать заповідям Бога. Держава має право на свої інституції (податки, закони, правопорядок), і віряни повинні це виконувати. Проте держава не може зазіхати на те, що належить виключно Всевишньому, — на людську душу, совість та віру.
Моральні цінності віруючої людини першопочатково сформовані нашим Отцем. Будь-які відхилення і грубі порушення честі та совісті людини будуть свого часу об’єктивно розглянуто й проаналізовано — не земними інстанціями держави, а справедливим Суддею на Небесах. Капеланська місія у війську, яке боронить свій народ від зазіхань жорстокого ворога, безумовно, буде братися до уваги як Божий промисел, бо має Його благословення на землі.
