
Передсвято Введення в храм Пресвятої Богородицi. Преподобного Григорiя Декаполiта (816). Святителя Прокла, архієпископа Константинопольського (446–447). Мученика Дасiя (284–305)...

Цього дня церква пропонує для роздумів притчу про милосердного самарянина. Хоча її переказав лише євангеліст Лука (Лк. 10:25–37), це один з найпопулярніших і найчастіше цитованих євангельських уривків.
Притчу подано у формі живого діалогу з Ісусом. На запитання про умови здобуття вічного життя Він наголошує на необхідності кожного вірянина любити Господа Бога – всім серцем своїм, і всією душею, і всією силою, і всім розумом своїм, а ближнього свого – як самого себе. На запитання ж, хто є для нас ближнім, Ісус розповів історію про доброго самарянина, котрий урятував побитого розбійниками подорожнього.
Ніхто не надав йому допомоги із перехожих, хоча серед них був і священник, і левит. Допоміг самарянин, представник народу, якого зовсім не любили і не шанували юдеї. Але саме він довіз скривдженого до заїжджого двору, дав грошей за його перебування там і, повертаючись назад, одвідав, заплативши господареві за догляд. «Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само» (Лк. 10:36–37).
Він міг просто сказати, що люди з інших народів також є його ближніми. Але чи погодився б із цим той єврей та інші юдеї? Мабуть, ні. А завдяки простій історії з відомими для слухачів подробицями відповідь на запитання: «Хто мій ближній?» – стала очевидною. Справжній ближній – це той, хто проявляє любов і доброту, як цього вимагає Святе Письмо.
У добра і милосердя нема національності, соціального походження й географії. Інколи нам дуже важко прийняти із рук певної особи допомогу. Спрацьовує гординя, зверхність, згадка про сумнівне минуле, і це, в першу чергу, є наш гріх і провина перед ученням Господнім про свого ближнього.
Пригадується випадок із сільського життя. Чоловік узимку повертався з лісу, везучи сани дров. Уже доїжджаючи до села, громіздкий вантаж раптово перекинувся і придавив фурмана зв’язаною ланцюгами деревиною. Як тільки він не намагався, але дістатися самотужки з-під завалу не міг. І тоді почав кликати про допомогу. Кричав скільки сил, вже й звечоріло, а він усе гукав імена своїх сусідів, друзів, знайомих. Але все марно. Тоді почав згадувати і кликати на поміч тих, кого явно зневажав і не вважав собі за рівних. Серед них була його сусідка, бідна одинока жінка, яка ледве давала собі раду і не мала поваги в діловитого хазяїна. І саме вона почула його голос, несучи в холодну хату в’язку хмизу. Жінка повідомила селян про біду і ті врятували нещасного. Відтоді думка заможного щодо бідних людей різко змінилася, у зневажуваних доти сусідах він побачив своїх ближніх. Чи знав той чоловік притчу про доброго самарянина? Може, й ні, бо жив у період атеїзму, але усвідомив глибину Божої істини на собі.
Головна Господня заповідь закликає любити ближнього, як самого себе. Любов як символ взаєморозуміння у широкому прояві має бути обрамлена не тільки ласкою і ніжністю, зітханнями і сподіваннями, а в першу чергу творенням конкретного добра на благо людей, що живуть поруч із нами.
Волин. єпарх. відом. 2023. № 11 (228)