«Наша Церква – це і є наші люди», – митрополит Михаїл

Антон БУГАЙЧУК

Митрополит Луцький і Волинський УПЦ Київського патріархату Михаїл розповів Волинь Post про те, як варто відзначати релігійні свята, про відносини із іншими конфесіями, державою та громадою, ідейні основи Київського Патріархату, ставлення до сучасних технологій, а також прокоментував звинувачення громадських активістів щодо руйнування історичної спадщини.

- Не так давно відзначали Новий Рік. Тривають Різдвяні свята. Проте багато людей, які вважають себе православними християнами, відзначають їх не так, як заповідає Церква. Йдеться про зловживання алкоголем, переїдання, феєрверки та інше. Як ви ставитесь до таких речей?

- В першу чергу, в будь-якому святкуванні для віруючої людини - духовний зміст, який наповнюється духовною тематикою, в якій людина знаходить сенс свого життя на землі. Коли йдеться про Різдво Ісуса Христа чи Пасху, людина готується до цих свят. Для людини це роздум над життям і своїм місцем в хронології церковних подій, які відбуваються.

Життя віруючої людини наповнюється розмірковуваннями, духовними подвигами, наприклад постом перед Різдвом, присутністю на богослужіннях, читанням духовної літератури, молитвою. Все це робиться, щоб зробити людину духовно вищою, ніж вона була до цього, наблизити її до Бога. Переклад слова «релігія» означає «відновлення зв’язку», тобто відновлення зв’язку з Богом. І цей процес триває через призму відзначення тих чи інших свят. І посилення цього зв’язку дає людині духовну радість. Це перше і це головне. Але під час інших релігійних подій, наприклад поминальних чи постових днів людина налаштовує себе на інший ритм життя, інші подвиги.

Під час Різдва, Пасхи, Преображення до духовної радості, яку людина отримує в процесі кожноденних вчинків, людина бажає доповнити свято тілесною радістю, відповідно накриває стіл, запрошує на гостину чи іде в гості. Це радість доповнення, а не замінення духовної радості.

На жаль, часто буває так, що духовна радість відсовується на другий план, а тілесне задоволення ставиться на перший. Тобто свято в розумінні смачно поїсти і багато випити. Але не в цьому суть. Це неправильно. Тілесне повинно доповнювати духовне, а не заміняти.

- В цьому році протестанти відзначають 500 років Реформації. Наскільки я знаю в православній церкві не було такого різкого процесу перегляду цінностей і підходів. І можливо тому ми бачимо, наприклад, в Росії зрощення держави і Церкви і використання релігійної ідеології в політиці «русского міра». Чи вдалося за 25 років Церкві в Україні відійти від таких підходів, реально відділитися від держави і наблизитися до народу?

- Коли ми говоримо про Церкву, треба розмежовувати її конфесійно. Бо якщо говорити загалом, ми можемо бачити різні приклади. Якщо говорити про Київський Патріархат, я не можу похвалитися тим, що в нас із державою були якісь тісні стосунки за 25 років. Ми незалежні від держави і фінансово, і будь-якими іншими ресурсами. Наша релігійна спільнота є достатньо самостійною в своєму релігійному житті.

Я це суджу по будівництві храмів, які ми звершуємо. 99,9% храмів побудовані за кошти самих людей. Лише декілька – за фінансові ресурси окремо взятих підприємців-меценатів.

Ми до держави маємо лише відношення у тому, що живемо на одній території, згідно з одним законодавством, в нас на сьогодні є спільні з державою ідеологічні спрямування. Тобто ми відстоюємо цілісність кордонів та незалежність України, допомагаємо нашому війську, займаємося благодійністю, волонтерством, підтримуємо інші напрямки соціального служіння. Тобто в цьому аспекті не можна сказати, що Церква – якась абсолютно окрема структура. Наша Церква – це і є наші люди.

В нас священнослужителем може стати будь-хто, незалежно від віку, національності та інших обмежень, які можуть бути в інших конфесіях чи націях. Це не закрита каста. Будь-яка людина може вступити у духовну семінарію, отримати освіту і стати священнослужителем.

Різниця, звичайно, є між Київським і Московським Патріархатами в ідеології. Тому що звичаї та обряди однакові, але Київський Патріархат стоїть на державницьких позиціях, а Московський – на імперських. Ми живемо інтересами України та інтересами людей, а Московський говорить про імперські інтереси та те, що все повинно підпорядковуватися Москві.

Якщо говорити по факту, згадайте 2013, 2014, 2015 роки. На Майдані був присутній тільки Київський Патріархат. Він був із народом. Інших конфесій тут не було. Реформаторські конфесії, які ви назвали, жодною особою не були тут присутні. Їхнє святкування – це швидше святкування європейської історії. До України вони мають лише опосередковане відношення.

Що стосується інших конфесій, вони були так чи інакше присутні в Україні та зокрема на Волині. Тому я не можу розділяти Кивїський Патріархат та український народ, але можу розділяти владу та церкву.

Це різні структури, які виконують різні завдання.

- У вас на території Свято-Троїцького собору є лавка із сонячною батареєю, є динаміки, які транслюють службу, є інші технології. Чи готова ваша церква прийняти всі технології, які несе інформаційне суспільство?

- Все, що сприяє людині для пізнання Бога, Церквою не відкидається. Ні телебачення, ні радіо, ні озвучення. Сонячна батарея – це зло? Яке ж це зло, якщо вона виробляє електроенергію і людина може зарядити свій телефон? Телефон це зло? Ні. Телевізор це зло? Ні. Радіо – це зло? Ні. Його можуть використовувати для передачі зла, пропагувати зло. Але в основі своїй це не зло.

Як і ядерна енергія, наприклад. Її можна використовувати як «мирний атом». Атомні електростанції генерують електроенергію – благо. Але цю ж енергію можна використати на ядерну збою, якою знищили Хіросіму і Нагасакі. Так само ми бачимо аварію на Чорнобильській АЕС. Коли із нею обережний, вона створює благо, коли легковажиш – створює проблеми. Все залежить від того, як ми користуємося благами цивілізації. Вони можуть принести добро, а можуть і зло. А в тебе – свобода вибору.

- За вашим спостереженнями, чи збільшується кількість прихожан церков Київського патріархату на Волині? Чи приходить до церков молодь?

- Я констатую, що молодь починає жити активним церковним життям. Молоді люди ходять в церкву не з цікавості і не «для моди». Вже цей період «моди» пройшов. В храм ідуть від своїх релігійних переконань.

Кількість парафіян у нас збільшується. Я можу тільки сказати, що за минулий рік ми маємо освячених 8 нових храмів. Люди відвідують храми, із неактивних віруючих та невіруючих стають віруючими. І ті, хто, наприклад, належали до Московського Патріархату, через події, які відбулися на Майдані, прозріли, зрозуміли, що стоїть за цією конфесією і навертаються до єдиної помісної православної Церкви Київського Патріархату.

- Не так давно громадські активісти критикували вас за роботи на території Свято-Троїцького собору, зокрема встановлення нової церковоної крамниці. Чи справді доводиться притісняти історичну спадщину заради благоустою?

- Це не є притиснення спадщини. Притіснити її можна, знищивши чи занедбавши. Якщо ми проводимо навколо храму благоустрій, це не є приниження спадщини. Якщо ми штукатуримо, малюємо це не є приниження.

На все те, що ми проводимо, ми маємо дозвіл відповідних інстанцій та відповідну документацію. І будемо робити все те, що людям створює комфорт. Наприклад, у нас при вході був куточок, який не використовувався ніяк та був у достатньо незручному використанні. Ми зібрали грунт, завезли новий грунт, посадили там троянди. Це хіба погано? Це добре.

Але журналісти писали про нас, що ми там «творимо», не занурюючись глибоко у питання. Це неправильно. Ми не проти, щоб писали. Але пишіть правду від початку до кінця, а не в якийсь окремий проміжок. Не можна казати про будівництво, коли закладений лише фундамент. Варто ознаймитися із документами, подивитися, як воно розпочалося, як завершилося, і тоді пиши. А не коли починається будівництво, починають казати, «що це за «не так».

Ми відновили корпус академії, який згорів (Волинської православної богословської академії, - ред.). Чого писати про пожежу в академії, а не писати про те, як її відновили? Так, знищилося, давайте поспівчуваємо, допоможемо відновити. Чому, коли її відновили, не зайти подивитися, як відновили навчальний заклад і потішитися тому, що є здобутки? Не можна тільки сидіти на згарищі і казати, що хтось там щось недобре робить.

Все, що ми робимо, ми робимо для блага людей, прославлення віри і для того, щоб зробити центр естетичним та гарним. І так будемо продовжувати робити, незалежно від того, хто що пише.

Частина тих «жалобщиків», які там є і пробують підняти на цьому ажіотаж, мають такий стиль життя. Це такі «бізнесмени» на «жалобах». Але це їхні проблеми. Не хочу це довго коментувати, забагато їм честі.

Ми робимо це для блага людей, щоб людина могла прийти в храм помолитися, щоб там було гарно, щоб храм був відреставрований, територія навколо храму вабила око, щоб людина, заходячи на територію храму, відчувала себе духовно піднесеною.

Volynpost.com