Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна СтаттіНіч проти Валентина
Статті

Ніч проти Валентина

Валерія ЛЕСЮК Ніч проти Валентина. Ілюстрація Арсена Гребенюка

Здалеку лунали вибухи святкового феєрверка. Іскри летіли, наче довгі викручені зміюки. Падали додолу відривно, із запалом. Нічне небо здригалося від неприродної шумряви. Аж зорі притихли, ховаючись за хмарами...

Ірина не спала. Не те що не могла заснути. Ні, вона б із радістю, очі самі злипаються. Але Семенкові ніяк не спиться. Він ще маленький. Не знає, що то ніч, не відає, що таке день. Відчуває лиш приємний дотик матінки, краплинки пахучого молока, присмак якого вже розрізняє. А мамі важко. Лишень місяць минув після пологів. Не тішить і свято. Теж вигадали свято, гадала собі. Що таке день Валентина? День закоханих. А що то таке? Хіба кохання – спектакль, що виставляється напоказ. Ні, любов – це щось потаємне, інтимне, святе.

Як вона любить свого синочка! І як кохає свого Петруся – люблячого, щирого, справжнього чоловіка. То він порятував її тоді, коли хотіла позбутися своєї кровинки на другому місяці вагітності. Пригнічення й відчай ніяк не полишали її. Батьки далеко, роботи немає, освіти належної теж. Як жити, як дати раду? Чоловік, звісно, щось там заробляє, але чи вистачить на всіх його невеличкого заробітку? Чи вдасться прогодувати дитину, одягти, вивчити? Такі думки непокоїли постійно. Доти, доки не наважилася на гріх. Знала, що це страшно, що можуть бути невтішні наслідки. Не вистачило рішучості зробити це наодинці, якось сповістила Петра про своє рішення. А той... Несподівано для Ірини не накричав, не звинуватив, а навпаки – зрадів і втішив. Не переймайся, сказав, Бог дав нам це дитя, дасть сили й вигодувати.

До того Ірина не думала про Бога, не ходила й до церкви, хіба один чи два рази на рік для годиться. А тепер – дякує Йому, що послав такого сильного духом чоловіка, який навчив щиро молитися й щонеділі ходити на Службу. Якби не він – не було б ні сина, ні її. Загубивши життя, сама ходила б як нежива.

Тому хоч і бухкає надворі, й очі заплющуються, однак тихеньке схлипування синочка й легенька посмішка на устах сплячого чоловіка – ось те жадане і справжнє почуття любові, за яке варто трішки потерпіти. Бо ця любов – не на показ...

Волин. єпарх. відом.– 2012.– № 2 (87)

14 лютого 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери