Восени 1846 р. Тарас Шевченко побував у Почаївській лаврі. Основною метою подорожі на Волинь і Поділля була робота в складі Археографічної комісії щодо збору матеріалів, зокрема народних переказів, пісень, даних про історичні пам’ятки (кургани, давні будівлі). Що стосується самого Почаєва, то київський, подільський і волинський генерал-губернатор Д. Бібіков ставив перед Т. Шевченком конкретне завдання: зняти загальний зовнішній вигляд Лаври, внутрішні особливості головного храму та змалювати околиці з тераси.
Почаїв був містечком убогим, що не славився ні торгівлею, ні промислами. Тодішній кордон з Австро-Угорщиною проходив за шість верст від нього. Певний прибуток почаївцям приносили прочани, які прибували до лаври з різних кінців країни і зупинялися в будинках місцевих жителів.
До лаври в’їжджали через ворота алеєю, що вела на гору. При в’їзді ліворуч стояв кам’яний будинок архієрея, а праворуч – одноповерховий кам’яний готель з відкритою галереєю – балконом, звідкіля відкривався чудовий краєвид на околиці та кременецькі гори. Шевченко представився наміснику лаври архімандритові Григорію (Немоловському) й оселився в цьому готелі. І вхід до монастиря, і архієрейський будинок, і готель добре видно на одному з прекрасних акварельних малюнків Шевченка.
Лавра мала чималу бібліотеку. Серед її 2000 томів були цінні стародруки. В архіві монастиря зберігалося багато документів XVII століття. Виконуючи завдання Археографічної комісії, митець, безсумнівно, цікавився цими книгами і документами.
Тарас Григорович із захопленням працював над малюнками лаври. Він навіть виконав аквареллю не три, як значилося в розпорядженні, а чотири малюнки: «Почаївська лавра з півдня», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври», «Почаївська лавра зі сходу» і «Внутрішній вигляд Почаївської лаври». Крім того, до нас дійшли два ескізи олівцем: «Почаївська лавра зі сходу» і «Собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд)».
Як зазначають мистецтвознавці, Т. Шевченко в акварелях почаївського циклу вміло використовує світлотіні, відчувається вплив Рембрандта, але «український Рембрандт» пішов далі свого геніального попередника.
Дослідники відзначають іще одну характерну особливість Шевченка-художника: замальовуючи старовинні пам’ятки архітектури, він поєднував старовину з животрепетною сучасністю. Пам’ятки старовини Т. Шевченко звичайно подає на тлі сучасного йому життя – з обідраними хатами, поламаними тинами, убогими міськими будівлями. І ще одна особливість: пейзаж у Шевченка завжди оживлений присутністю людини.
Тож малюючи Почаївську лавру з півдня, художник на передньому плані зобразив бідну хатку-мазанку під солом’яною стріхою, а поряд з нею – повітку і хлів. До хатки прилягають похилений тин з пустим подвір’ям і розчиненими ворітьми. Який разючий контраст із пишними, величними будівлями лаври!..
У Почаєві поет проводив і фольклорні розвідки. 20 жовтня Т. Шевченко записав тут українські народні пісні: «Гиля-гиля, селезень», «Ой пила, вихилила», «Ой у саду, саду».
Почаїв, без сумніву, справив значне враження на Тараса Григоровича, тому про це містечко ми знаходимо згадки у повісті «Близнецы», поемах «Петрусь», «Варнак», «Невольник».
Водночас він бачив, як ця твердиня нашої віри перетворюється в інституцію російського офіційного Православ’я з усіма її вадами.
