Владика Іов (у миру – Іван Матвійович Борецький) народився в родині українського шляхтича в с. Бірча на Львівщині. Рік і дату його народження важко встановити, нічого не відомо і про його дитинство. Напевно, батьки дали Іванові непогану початкову освіту, а вже потім направили на навчання спочатку до Львівської братської школи, а потім і до Острозької академії.
Іван Борецький сміливо виступив проти унії. На запрошення Львівського Успенського братства він став дидаскалом (викладачем) грецької і латинської мов у Львівській братській школі, а невдовзі її ректором, пропрацювавши тут майже двадцять літ.
У 1605 р. Іван Борецький залишає Львів та, одружившись і рукоположившись на священика, переїздить до Києва. Тут він оселяється на Подолі та з 1610 по 1615 рр. служить у Свято-Воскресенській церкві. Маючи за плечима величезний досвід викладацької й освітньої адміністративної роботи, отець Іван стає ректором Київської Богоявленської братської школи. А при Воскресенському храмі у своєму будинку відкриває парафіяльну школу, де навчає й утримує за свої кошти кращих учнів.
Бажаючи досягти, за словом Євангелія, більшої духовної досконалості, отець Іван вирішує стати монахом та наприкінці 1617 – на початку 1618 рр. переконує свою дружину Никифорію прийняти чернецтво разом з ним. У 1619 р., після певного послуху, ієрей Іван Борецький приймає постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі з ім’ям Іов. Згодом за вченість, твердіть у православній вірі та благочестиве життя братією монастиря він обирається на ігумена.
Будучи ігуменом великого монастиря, отець Іов був дуже доброю і чуйною людиною, простою і доступною, відгукувався на страждання багатьох. Усі ці чесноти зробили його відомим не тільки в Києві та околицях, але й у всій Українській Церкві, яку він був обраний очолити в митрополичому сані.
Після Берестейської унії, у яку відступили більшість ієрархів Київської митрополії, вона тривалий час залишалася без митрополита. Згодом померли й ті єпископи, які залишилися вірними Православ’ю, а польська влада не дозволяла поставити нових, так що Церква Українська залишилася тільки з одним архієреєм.
Не терплячи такого безправного положення та дбаючи про належний устрій церковних справ, не можливий без ієрархії, духовенство і вірні звернулися до Єрусалимського Патріарха Феофана, який у 1620 р. проїжджав через Україну, звершити поставлення нового митрополита і єпископів на овдовілі кафедри, опановані уніатами. Під надійною охороною православних козаків, очолюваних гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, Патріарх Феофан та архієреї, які його супроводжували, у Києві, в Богоявленській церкві Києво-Братського монастиря 9 жовтня 1620 р. рукоположили на митрополита Київського і всієї Руси ігумена Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова (Борецького). В тій же церкві були поставлені й інші єпископи, і, таким чином, відроджено ієрархію православної Київської митрополії. Польська влада не визнала повноважень цієї ієрархії, тому все подальше служіння митрополита Іова відбувалося під загрозою покарання з боку влади за противлення її волі.
Ставши на чолі митрополії, святитель Іов багато працював задля відновлення церковної дисципліни та благочестивого життя, які занепали за час від Берестейської унії з причини гонінь та відсутності єпископів. Щоб привести до канонічного порядку митрополію, він неодноразово скликав місцеві Собори, які розглядали догматичні та богослужбові питання, виправляли хибні звичаї та дбали про зміцнення Православної Церкви і поширення благочестя. Особливо святитель Іов звертав увагу на життя священиків, настановляючи їх бути прикладом для пастви у житті та служінні.
Важливим діянням скликаного святителем Іовом Київського собору 1629 року, що зібрався у першу неділю Великого посту, було схвалення до друку «Літургіаріо’на» – Служебника, впорядкованого архімандритом Печерським святим Петром (Могилою).
За святительства Іова в Київській митрополії зростало число монастирів.
Високопреосвященний Іов мав постійні контакти з козацтвом і підтримку Запорозької Січі, за що його ще називали «козацьким митрополитом». Він збирав на наради православний люд, виступав на козацьких радах, писав листи до впливових магнатів, публікував полемічні твори, в яких доводив, що українці мають історичні права на власну Вітчизну й Церкву.
Святитель доклав чимало зусиль до розбудови шкіл та друкарень. Сам він також є автором декількох праць полемічного характеру, найвідоміші з яких «Діалог про православну віру» (1606 р.), «Пересторога, вельми потрібна на потомні часи православним християнам» (1605–1606 рр.) та «Протестація» (1621 р.).
Перед упокоєнням митрополит склав духовний заповіт, обравши печерського архімандрита Петра (Могилу) і луцького єпископа Ісаакія (Борисковича) головними опікунами як Михайлівського монастиря, так і свого майна. У заповіті святитель наказував, щоби школи у братстві були фундовані, бо це «діло Церкви Божої і всьому народу руському найпотрібніше». Книги своєї бібліотеки грецькі й латинські він дарував архімандриту Петрові, а церковнослов’янські й польські заповів Свято-Михайлівській обителі.
Спочив митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Іов (Борецький) в мирі 15 (2) березня 1631 р. і був з усіма почестями похований у Києво-Михайлівському митрополичому монастирі.
