Цей святець жив у V ст., коли в Христовій Церкві нуртували богословські суперечки і багатьох вірних зваблювали численні секти. Славетного посника пустельника Герасима теж було зманили хитросплетива єретиків, та ненадовго. Крім сповідання чистого вчення, преподобний завів для монахів-пустельножителів, кожен із яких спасався у відлюдній печері, вельми суворі правила.
Мав цей аскет ще одну надзвичайно важливу рису для християнського проповідника – дар переконувати не тільки власним прикладом, а й поміччю в скрутну хвилину. Ось один, хоч і дуже незвичайний епізод. Блаженні отці Евірат і Софроній Софіст пишуть у творі «Луг духовний», що Герасим якось порятував пораненого лева. Тож безсловесний звір так прив’язався до святого, що всюди ходив за ним, наче ручний. Доріжкою між печерами ходив осел із баклагами води, і старець наказав леву охороняти його від зловмисників. Одного ж разу лев задрімав і лиходії викрали віслюка. Отець Герасим подумав, що це лев його з’їв та й прогнав хижака. Та невдовзі вкраденого віслюка було повернено монахам і лева знову допустили до чорноризців. Коли ж преподобний отець Герасим відійшов до Господа і був похований, лева не було в монастирі. Він прийшов і став шукати свого старця. Його повели до гробниці і лев, бачачи, що братія плаче, став битися головою об землю, і так помер. Цей випадок, як пише у житії преподобного Герасима святитель Петро Могила, «показує нам, якими слухняними були звірі Адаму до його гріхопадіння».
