24 червня – Пам’ять невідомого на ім’я ченця, який удостоївся явлення архангела Гавриїла. 29 червня – Усіх преподобних і богоносних отців, на святій горі Афонській прославлених

Щодня Православна Церква вшановує багатьох святих. Але ми розуміємо, що їх насправді куди більше. Скільки – знає лише Сам Господь. Серед угодників Божих чимало ченців, та й серед них є ті, імен котрих ми не знаємо. У сонмі афонських святців є й такий безіменний.

Це було десь у роках 984–995. На Афонській горі між монашими хатинами стояла келія з маленькою церковцею. Там жив старець із молодим іноком. Якось наставник побажав побувати на всенічній у сусідній церкві, а юнакові наказав звершувати службу вдома. Лишившись один, той раптом почув стук у двері, відчинив і побачив незнайомого ченця, прийняв його з привітністю й пошаною. Коли настав час звершувати службу, вони обидва стали возносити до Господа Бога молитовні піснеспіви. Та як мали співати стародавню богородичну молитву «Чеснійшу від херувимів...», незнайомець заспівав спершу так: «Достойно є, і це істина, славити Тебе, Богородицю, присноблаженну, і пренепорочну, і Матір Бога нашого». А вже відтак продовжив як звично: «Чеснійшу від херувимів і незрівнянно славнійшую від серафимів, що без істління Бога-Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо».

– Диво! Диво! – вигукнув розчулений інок. – Ми співаємо тільки «Чеснійшую...», а пісні «Достойно є...» ні ми, ні предки наші не чували досі. Прошу тебе, запиши мені слова, щоб я не забув і міг би так само, як ти, величати Богородицю.

Та, на жаль, у келії не виявилося ні клаптика паперу.

– То принеси мені принаймні якусь камінну плиту, – сказав незнайомець.

Поруч лежав шматок обтесаного каменя. Чернець подав його і таємничий відвідувач, проводячи своїм пальцем, викарбував молитву і подав монахові:

– Однині навіки так співайте і ви, і всі православні християни. – Сказав – і став невидимим.

То був архангел Гавриїл.

На світанку старець повертався зі всенічної й почув, як його духовне чадо співає нову пісню. Уважно вислухав розповідь свого учня про з’явлення в келію чудесного відвідувача та з подивом розглядав скрижаль із вибитим написом. Потому було скликано собор старців гори Афонської і всі єдиними вустами і єдиним серцем ухвалили, що належить співати цю молитву. Відтоді ангельська піснь «Достойно є...» увійшла в повсюдне використання Православною Церквою.

Кам’яну плиту доставили цареві, келію перетворили на храм, а от ім’я того ченця, який сподобився видіння архангела, залишилося невідомим.

Та воно відоме Богові.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 06–07 (43–44)