Ікона «Святий Василій Великий»
Людмила КАРПЮК, провідний науковий співробітник Музею волинської ікони

«Святий Василій
Великий». Полотно, олія. ХІХ ст. Походить із церкви Казанської ікони Богородиці с. Буцин Старовижівського
деканату. Зберігається у Музеї волинської
ікони.
14 січня християни вшановують пам’ять одного з найвидатніших
отців Церкви – Василія Великого.
Святий Василій народився 330 року в Неокесарії Понтійській.
Походив з християнської родини: його дідусь був мучеником за віру; бабуcя,
батько, матір, брати Григорій та Петро, а також сестра Мокрина шануються як
святі. Василій спочатку навчався під керівництвом свого батька, а згодом –
у Константинополі й Афінах. Саме там він засвоїв науку Християнства. Після
закінчення навчання приймає Хрещення (тоді охрещувались переважно дорослими)
і прагне присвятити життя служінню Господу. Заради цього відвідує християнські
громади Єгипту, Палестини й Сирії. Повернувшись із подорожі, оселяється
у родинному маєтку в Аннесі. Аристократ за походженням, він став аскетом,
учителем-богословом, добродійником.
У 364 році Василія висвячують на пресвітера, а через чотири
роки – на єпископа Кесарії й митрополита Кападокії. Він стає моральним
провідником східного єпископату, у проповідях та письмових творах порушує
догматичні й моральні теми, проблеми чернечого співжиття. Святий зобразив у них
ідеал християнина – людину, вільну від гріха, цілісну, що живе згідно із
заповідями, вміє молитися, духовно з’єднану з Богом.
У Кесарії угодник облаштував два монастирі. Всі свої
особисті кошти і доходи церкви він використовував на користь бідних; у кожному
окрузі своєї митрополії створив богадільні для бідних, старих, хворих
і сиріт.
Хвороби, праця без відпочинку, турботи пастиря християнської
громади рано виснажили сили святителя. Помер 1 січня 379 року у віці 49 років.
Церква дуже швидко стала вшановувати його пам’ять. Вже через 18 років його
чесноти, святість і велич оспівуються у богослужіннях в дні празника. У них
Василій прославляється, як «святий Христовий язик», «пастир Христової Церкви»,
«Божественна і священна бджола Христової Церкви».
Згідно з традицією, ікони св. Василія можуть встановлюватися
у вівтарі, на стулках царських чи дияконських врат іконостаса. На іконах він
зображається з Євангелієм у лівій руці та благословляючою правицею. Найдавніший
образ угодника походить із VІІ ст. та міститься у монастирі Святої Катерини на
Синаї. В Україні найбільш раннім його зображенням вважається мозаїка в Софії
Київській.
У Музеї волинської ікони зберігається образ невідомого
волинського маляра «Св. Василій Великий» першої половини ХІХ ст. Автор зобразив
святого, за поширеною іконографічною схемою, на повен зріст, в облаченні
архієрея. На ньому темно-синій підризник, орнаментований мереживом по подолу,
червоний фелон та набедреник. Хрещатий омофор покриває плечі, голову увінчує
митра. У лівій руці святитель тримає розгорнуту книгу, права піднята до грудей
в благословляючому жесті. Лик Василія обрамлений чорною бородою та, щоби
підкреслити аскетичні риси, прописаний темною фарбою з пробілами
й підрум’янками.
Обабіч постаті на темному тлі напис: «Святый Василий Великий
Архиепископ Кападокийский». Внизу зліва зберігся дарчий напис: «Сии врата
сєвєрниі справила раба Божія Марія Калишиха», з якого зрозуміло, що ікону
написано для встановлення на північних (дияконських) вратах.
Волин. єпарх. відом. – 2015. – № 12 (133)