«Святий Василій Великий». Полотно, олія. ХІХ ст. Походить із церкви Казанської ікони Богородиці с. Буцин Старовижівського деканату. Зберігається у Музеї волинської ікони.
14 січня християни вшановують пам’ять одного з найвидатніших отців Церкви – Василія Великого.
Святий Василій народився 330 року в Неокесарії Понтійській. Походив з християнської родини: його дідусь був мучеником за віру; бабуcя, батько, матір, брати Григорій та Петро, а також сестра Мокрина шануються як святі. Василій спочатку навчався під керівництвом свого батька, а згодом – у Константинополі й Афінах. Саме там він засвоїв науку Християнства. Після закінчення навчання приймає Хрещення (тоді охрещувались переважно дорослими) і прагне присвятити життя служінню Господу. Заради цього відвідує християнські громади Єгипту, Палестини й Сирії. Повернувшись із подорожі, оселяється у родинному маєтку в Аннесі. Аристократ за походженням, він став аскетом, учителем-богословом, добродійником.
У 364 році Василія висвячують на пресвітера, а через чотири роки – на єпископа Кесарії й митрополита Кападокії. Він стає моральним провідником східного єпископату, у проповідях та письмових творах порушує догматичні й моральні теми, проблеми чернечого співжиття. Святий зобразив у них ідеал християнина – людину, вільну від гріха, цілісну, що живе згідно із заповідями, вміє молитися, духовно з’єднану з Богом.
У Кесарії угодник облаштував два монастирі. Всі свої особисті кошти і доходи церкви він використовував на користь бідних; у кожному окрузі своєї митрополії створив богадільні для бідних, старих, хворих і сиріт.
Хвороби, праця без відпочинку, турботи пастиря християнської громади рано виснажили сили святителя. Помер 1 січня 379 року у віці 49 років. Церква дуже швидко стала вшановувати його пам’ять. Вже через 18 років його чесноти, святість і велич оспівуються у богослужіннях в дні празника. У них Василій прославляється, як «святий Христовий язик», «пастир Христової Церкви», «Божественна і священна бджола Христової Церкви».
Згідно з традицією, ікони св. Василія можуть встановлюватися у вівтарі, на стулках царських чи дияконських врат іконостаса. На іконах він зображається з Євангелієм у лівій руці та благословляючою правицею. Найдавніший образ угодника походить із VІІ ст. та міститься у монастирі Святої Катерини на Синаї. В Україні найбільш раннім його зображенням вважається мозаїка в Софії Київській.
У Музеї волинської ікони зберігається образ невідомого волинського маляра «Св. Василій Великий» першої половини ХІХ ст. Автор зобразив святого, за поширеною іконографічною схемою, на повен зріст, в облаченні архієрея. На ньому темно-синій підризник, орнаментований мереживом по подолу, червоний фелон та набедреник. Хрещатий омофор покриває плечі, голову увінчує митра. У лівій руці святитель тримає розгорнуту книгу, права піднята до грудей в благословляючому жесті. Лик Василія обрамлений чорною бородою та, щоби підкреслити аскетичні риси, прописаний темною фарбою з пробілами й підрум’янками.
Обабіч постаті на темному тлі напис: «Святый Василий Великий Архиепископ Кападокийский». Внизу зліва зберігся дарчий напис: «Сии врата сєвєрниі справила раба Божія Марія Калишиха», з якого зрозуміло, що ікону написано для встановлення на північних (дияконських) вратах.
