32-га неділя після П’ятдесятниці

«Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. І ось один му на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї. Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю. І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшовгостити до грішного чоловіка. Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло»
(Лк. 19:1–10).

Господь показує нам Закхея, грішного чоловіка, який керувався внутрішньою потребою в духовному відродженні, став шукати зустрічі з Христом. І ця зустріч відбулася й принесла йому та його дому порятунок і велику користь. Як гріх швидко охоплює серця людей, так і добро й ревність про спасіння простягається на «увесь дім».

Митар же Закхей, про якого чуємо зі Святого Письма, був начальником над іншими митарями, а місто Єрихон – успішно займалося бальзамовим промислом. Про непривабливість цієї постаті годі й мовити, бо ізраїльські митарі здирали податок із власного народу на користь «залізного» Риму.

Однак Закхей зацікавлює нас тим, що попри свою мерзенну життєву позицію вирішив неодмінно побачити Ісуса Христа. Коли Закхей забажав цього, то знав, що ніяк його не допустять до Вчителя, – через те, що був негідником в очах народних. Закхей звик до прокльонів, нарікань та був згідний із тим усім, що про нього казали; водночас був він винахідливим і вправним у справах, а тому, забігши наперед, сховавсь у вітті, звідки зручно йому роздивитися, бо ж був він ще й малим на зріст.

Проте цей випадок не став непомітним для Ісуса. Він одразу відчув на собі погляд, сповнений надії на порятунок. Привселюдно Син Божий звернувся до митника із пропозицією злізти з криївки, «бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі» (Лк. 19:5). Важливо те, щоЗакхей з радістю поспішив до власної обителі, аби прийняти Гостя. Його серце, подібно дверям оселі, було відкрите настіж для сприйняття Божих істин. Великий грішник усвідомив свої провини і здатний був переінакшитись. Господь пішов йому назустріч, укотре доводячи, що Його милість безмежна, Він готовий кожному простити усвідомлений гріх і вивести душу на шлях до спасіння.

Христос переходив через Єрихон у Своїй останній прощі до Єрусалима на свято Пасхи. Йдучи, Він знав, що чекає на Нього в Єрусалимі, Своїм апостолам про те сповіщав – про смерть Свою та воскресіння з мертвих. Особливо чуйним був Господь у цій подорожі на Голгофу до кожного віруючого серця, а тому впевнено скажемо, що Духом Своїм побачив Закхея на дереві та навіть ім’я його знав.

Після відвідин дому митаря все у його житті змінилося: господар відмовився від матеріального статку, неправедно нажитого добра, роздавши його бідним, і присвятив своє життя служінню Господу.

Про яке ж майно і статки йдеться? Звичайно, в начальника митників був щедрішим і багатшим раціон, він носив дорожчу одіж. Проте тогочасні побутові умови залишали бажати кращого: кам’яниця-оселя, примітивні меблі, у дворі – кам’яні чани для води (див. фото). Коли порівнювати статки сучасних митників, які працюють не тільки для державних податків, а й часто мають гріховну вигоду особисто для себе, – стає зрозумілим рівень спокуси й сили волі та переконання відмовитись від цього всього заради високої ідеї жити праведними Божими законами.

Але, незважаючи на часи і рівень цивілізації, ніколи не пізно зійти перед Господом із висоти своїх життєвих «здобутків» та впустити Бога в свою домівку. Хто із нас так чинить, той спасенним буде. Царство ж Боже наповнене буде вірними його дітьми й перебуватиме в блаженнім стані – на усі віки.

Нині ж у Єрихоні на місці оселі митника Закхея збудовано храм, де й покояться його мощі.