Ікона «Різдво Христове»

«Різдво Христове». 1847 р. Матеріал і техніка: дерево, левкас, олія. Походить з церкви Св. Параскеви (1764 р) с. Осівці Камінь-Каширського деканату. Зберігається у Музеї волинської ікони.

Різдво Ісуса Христа є однією з найвизначніших подій, оскільки прийшов у світ Спаситель, Який великою жертвою Своєю відкупив людство від первородного гріха і дав надію на щасливе вічне життя. Народження Господа Ісуса Христа посідає виняткове місце у священній історії, на сторінках канонічних Євангелій і в апокрифічних текстах.

Іконографія Різдва Христового сформувалася у мистецтві Візантії. Але після завоювання Константинополя турками-османами 1453 р. вплив Царгорода поступово слабшав, натомість зростали контакти із західноєвропейською художньою культурою, естетичні ідеали якої відрізнялись від візантійських. Саме під впливом західноєвропейського мистецтва в українському іконописі ХVІІ – ХVІІІ ст. поширюється сюжет Різдва з поклонінням пастухів. Однією з найпоказовіших у становленні нової іконографії є «Різдво Христове» авторства Каспера Списацького.

У 2002 р. з осовецької церкви Св. Параскеви до Музею волинської ікони привезено фрагменти старого іконостаса: шість ікон празничного ряду, шість – пророчого, фрагмент «Бог-Отець».

Образи празничного ряду вирізняються оригінальністю композиційного та колірного вирішення. Всі сцени вміщено у фігурні, промальовані вузькими смугами рамки, які додають творам довершеності.

На іконі «Різдво Христове» розгортається широка панорама з сюжетними епізодами. Зліва зображено дерев’яний навіс, під яким – св. Йосиф та Діва Марія, що схилилася над яслами. В яслах із зеленою травою на розгорнутій білій пелюшці – маленький Ісус. Йосиф стоїть широко розвівши у боки руки, підкреслюючи цим жестом важливість Божого народження. Справа від нього – віл та осел. Перед яслами зображено двох пастухів. Один з них стоїть навколішки, змальований зі спини, у довгому зеленому вбранні з широким поясом. Другий намальований у повен зріст, одягнутий у червону сорочку, сині штани, білі полотняні онучі, взутий у постоли. Біля ніг пастухів лежать два посохи та капелюхи, стоїть корзина з червоними та жовтими фруктами. Справа вглибині на блідо-зеленому тлі – кошара з вівцями.

Введення Списацьким у традиційну композицію жанрових мотивів надає іконі щирості й безпосередності та наближає її до народного малярства. Поряд з тим іконописець вводить у композицію і знаменні деталі. Біля одного з пастухів бачимо зв’язане біленьке ягнятко: це натяк на символічного Агнця Божого – Ісуса Христа. Вгорі в купчастих жовто-оливкових хмарах зображенно «Всевидяче око», вписане у трикутник, – символ Святої Трійці.

Загалом усі празники К. Списацького витримано в одній гамі з переважаючими вохристим, сірим, білим кольорами. Персонажі наділено простотою, душевністю та одухотвореністю. В їхньому одязі використано пригашені червоні, сині, зелені, коричневі барви. Обличчя намальовано притемненою вохрою з легким підрум’яненням, риси наведено чорною фарбою.

Каспер Списацький працював у техніці олійного живопису, що стає характерною ознакою ХІХ ст., а в підготовці дошки до малювання використовував прийоми темперного живопису. Дошки не тільки пролевкашені, але й проклеєні полотном.

Творчість Каспера Списацького за стилістико-образним вирішенням стоїть на грані професійного і народного живопису, в ній поєднано засади іконопису й релігійного живопису, який стає переважним в ХІХ ст. Його роботи – яскравий приклад втілення традицій ікономалювання в провінційному варіанті.

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 1 (134)