Ікона «Різдво Христове»
Тетяна ЄЛІСЄЄВА, завідувач Музею волинської ікони

«Різдво Христове». 1847 р. Матеріал і техніка: дерево, левкас, олія.
Походить з церкви Св. Параскеви (1764 р) с. Осівці Камінь-Каширського деканату. Зберігається у Музеї
волинської ікони.
Різдво Ісуса Христа є однією з найвизначніших подій,
оскільки прийшов у світ Спаситель, Який великою жертвою Своєю відкупив людство
від первородного гріха і дав надію на щасливе вічне життя. Народження Господа
Ісуса Христа посідає виняткове місце у священній історії, на сторінках
канонічних Євангелій і в апокрифічних текстах.
Іконографія Різдва Христового сформувалася у мистецтві
Візантії. Але після завоювання Константинополя турками-османами 1453 р. вплив
Царгорода поступово слабшав, натомість зростали контакти із західноєвропейською
художньою культурою, естетичні ідеали якої відрізнялись від візантійських. Саме
під впливом західноєвропейського мистецтва в українському іконописі ХVІІ –
ХVІІІ ст. поширюється сюжет Різдва з поклонінням пастухів. Однією
з найпоказовіших у становленні нової іконографії є «Різдво Христове» авторства
Каспера Списацького.
У 2002 р. з осовецької церкви Св. Параскеви до Музею
волинської ікони привезено фрагменти старого іконостаса: шість ікон празничного
ряду, шість – пророчого, фрагмент «Бог-Отець».
Образи празничного ряду вирізняються оригінальністю
композиційного та колірного вирішення. Всі сцени вміщено у фігурні, промальовані
вузькими смугами рамки, які додають творам довершеності.
На іконі «Різдво Христове» розгортається широка панорама
з сюжетними епізодами. Зліва зображено дерев’яний навіс, під яким – св. Йосиф та
Діва Марія, що схилилася над яслами. В яслах із зеленою травою на розгорнутій
білій пелюшці – маленький Ісус. Йосиф стоїть широко розвівши у боки руки,
підкреслюючи цим жестом важливість Божого народження. Справа від нього – віл та
осел. Перед яслами зображено двох пастухів. Один з них стоїть навколішки,
змальований зі спини, у довгому зеленому вбранні з широким поясом. Другий
намальований у повен зріст, одягнутий у червону сорочку, сині штани, білі
полотняні онучі, взутий у постоли. Біля ніг пастухів лежать два посохи та
капелюхи, стоїть корзина з червоними та жовтими фруктами. Справа вглибині на
блідо-зеленому тлі – кошара з вівцями.
Введення Списацьким у традиційну композицію жанрових мотивів
надає іконі щирості й безпосередності та наближає її до народного малярства.
Поряд з тим іконописець вводить у композицію і знаменні деталі. Біля одного
з пастухів бачимо зв’язане біленьке ягнятко: це натяк на символічного Агнця
Божого – Ісуса Христа. Вгорі в купчастих жовто-оливкових хмарах зображенно
«Всевидяче око», вписане у трикутник, – символ Святої Трійці.
Загалом усі празники К. Списацького витримано в одній гамі
з переважаючими вохристим, сірим, білим кольорами. Персонажі наділено простотою,
душевністю та одухотвореністю. В їхньому одязі використано пригашені червоні,
сині, зелені, коричневі барви. Обличчя намальовано притемненою вохрою з легким
підрум’яненням, риси наведено чорною фарбою.
Каспер Списацький працював у техніці олійного живопису, що
стає характерною ознакою ХІХ ст., а в підготовці дошки до малювання
використовував прийоми темперного живопису. Дошки не тільки пролевкашені, але
й проклеєні полотном.
Творчість Каспера Списацького за стилістико-образним
вирішенням стоїть на грані професійного і народного живопису, в ній поєднано
засади іконопису й релігійного живопису, який стає переважним в ХІХ ст. Його
роботи – яскравий приклад втілення традицій ікономалювання
в провінційному варіанті.
Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 1 (134)