При наближенні Різдва серце кожного християнина переповнюється радістю, натхненням і приємним передчуттям. Разом з тим, оселі, офіси та прилавки крамниць переповнюються тематичною атрибутикою, яка покликана підкреслити прихід свята.
Останнім часом щедре наповнення новорічно-різдвяної теми стало дуже різношерстим і несподіваним. За кілька тижнів до приходу нового року раптом згадують тварину, яка за китайським календарем символізує наступний рік. Усім байдуже, що новий рік у китайців розпочинається тільки в кінці січня – в лютому, а новий знак зодіака заходить із кінця квітня. Тож східні народи зустрічають його вчасно, а ми – передчасно прославляємо собаку, кота, півня, дракона та змію, забувши про власну історію і традиції.
Ще з прадавніх часів в українського народу є свої символи, що характеризують власний духовний склад. Одним із них є дідух – житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого ставлять на покуть.
Дідухи можуть різнитися за місцевим колоритом, мати свої риси, що зумовлено впливом християнської традиції. Так, язичницький за походженням дідух стає охристиянізованим, якщо пам’ятати слова Ісуса: «Я – хліб істинний» (або ж прикрасити його цим написом). Дідух стоїть в оселі до старого Нового року або до Водохреща.
Але найголовнішим символом Різдва Христового є зірка, або ж звíзда, що яскравим промінням на тлі темного неба сповістила про народження Месії.
Як правило, цей атрибут виготовлявся зі звичайного решета, до якого прилагоджували «роги» та обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фольгою, стрічками й китицями. До бічних стінок могли бути прикріплені картинки на релігійні сюжети. Всередину зірки вставляли свічку, утворюючи щось на зразок «чарівного ліхтаря». Інколи зірка могла обертатися навколо своєї осі.
Звізда увійшла в культуру праукраїнців задовго до прийняття Християнства. Первісно вона була символом сонця, яке, починаючи з 22 грудня, повертає на весну, аби дати природі нове плідне життя. Тому зірку лаштували так, аби вона оберталась, нагадувала сонцеворот протягом року. У язичницьких віруваннях русинів зоря символізувала також дівчину-красуню, дружину або доньку місяця, господаря неба.
Зо звіздою ходили колядувати – на Різдво по святій вечері або, залежно від місцевих традицій, на перший день Різдва Христового, як у церкві завершиться Богослужіння. Це театралізоване дійство, під час якого люди ходили один до одного по хатах, із піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів. Для цього виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедя та ін. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися кількісним складом і обрядовими персонажами.
Звичай ставити в хатах ялинки прийшов в Україну із західноєвропейських країн, а згодом – і з Росії. Ще на початку ХХ століття в більшості сіл не прикрашали ялинок чи сосонок. Масового розповсюдження це набуло після Другої світової війни.
Поклоніння вічнозеленому хвойному дереву існувало у багатьох давніх культурах, зокрема в германських народів. Із XIV сторіччя «дерево добра і зла» стало частиною святкової містерії про Адама і Єву – сценки, яку розігрували у Святвечір.
Сучасна традиція стала популярною у франко-німецькому Ельзасі в 1605 році, де ялинку прикрашали виробами з паперу та яблуками (натяк на райське дерево). А вперше прикрасив різдвяну ялинку Мартін Лютер. Напередодні Різдва 1500 року він приніс лісову красуню в дім і, як нагадування про вифлиємську зірку, запалив на ялинці свічки. Пізніше на верхівці ялини стали ставити зірку і 12 свічок. Поряд із яблуками, горіхами, пряниками, печивом на гілках висіли фігурки янголів і пастухів. У XVII ст. прикраси різдвяної ялинки, в основному, були їстівними. Вже наприкінці XVIII ст. у тій же Німеччині з’явилися перші скляні іграшки.
Католицька Церква пізніше схвалила таку традицію, ялинки почали урочисто вбирати
у Центральній, Північній Європі, а з XIX ст. – у Франції та Англії.
В Україні ялинка з’явилась у XVIII ст. за наказом російського імператора Петра.
У 1830-х роках ялинки встановлювались лише в будинках петербурзьких німців, проте до кінця XIX ст. цю традицію було поширено на всій імперії. Спочатку її ставили тільки в містах, у панських будинках – по селах головним залишався давній український дідух.
1916 року в царській Росії Священний Синод закликав бойкотувати ялинку – як традицію, започатковану в Німеччині (ворога Росії під час Першої світової війни).
1927 року в СРСР розпочалась антирелігійна кампанія, Різдво з радянського календаря викреслили, а Дід Мороз та різдвяна ялинка втрапили у немилість. Газети лайливо звали цього казкового персонажа «релігійним мотлохом» та знаряддям пропаганди експлуататорських класів.
Ялинка вважалась «буржуазним і релігійним пережитком»:
«Скоро будет Рождество –
Гадкий праздник буржуазный,
Связан испокон-веков
С ним обычай безобразный:
В лес придет капиталист,
Косный, верный предрассудку,
Елку срубит топором,
Отпустивши злую шутку».
Проте із 1935 року звичай ставити ялинку радянська влада почала підтримувати. Поволі вона стала символом не стільки Різдва, скільки Нового року – зовсім не релігійного свята.
Спеціалізовані фабрики взялися за випуск як ялинкових прикрас державних символів, портретів вождів, політичних лозунгів. За Хрущова, в часи популяризації кукурудзи («цариці полів») прикрашали зелені лісові красуні золотими зернистими качанами…
З 1990-х років у країнах Європи та Америки в рамках політики мультикультуралізму і знецерковлення ялинку вже називають не різдвяною, а просто «святковою». У деяких фірмах відмовилися встановлювати різдвяні ялинки в офісах: мовляв, християнські мотиви недоречні в місцях праці. Заборона також пояснюється тим, що християнська традиція нібито може образити почуття юдеїв, мусульман і невіруючих.
Українці ж сприймають ялинку як символ Нового року і Різдва Христового. Тому, оновлюючи різноманіття прикрас, не забуваймо про фігурки пастушків, ягнят та зірку, яка яскравим промінням сповістила всіх про народження Месії.
Безпосередньо пов’язана із таїнством Різдва Господнього місцевість Бейт-Сахур на Святій землі – Поле пастушків. Це місце, де з’явилась яскрава зоря на нічному небі, повідомивши людей про різдво Ісуса. Біля храму Поля пастушків створено фігурки двох ягняток – атрибут різдвяного вертепу.
…А ось атрибутику східного календаря у фігурках тваринок не варто фанатично прославляти. Ніхто не заважає шанувальникам цієї екзотики гайнути у квітні до Китаю і разом із місцевим населенням ушанувати найвірнішого друга людини собаку.
