Чи не кожен мирянин, який недільного чи святкового дня відвідує храм Божий, вважає себе належним виконувачем заповідей Усевишнього. Усім своїм єством переконує себе у щирій любові до ближнього, якого він старається не образити, не свідчити на нього неправдиво, не вкорочувати йому життя і не займатися перелюбом. І виконання цих прописних істин спрямовано для головної мети нашого земного життя – здобути життя вічне. А як же набратися впевненості, навіть гарантій, що перебування наше на Небесах Господь здійснить?
Святе Письмо дає нам чітку, недвозначну відповідь, яку отримав свого часу один заможний начальник, виконувач усіх Божих заповідей, із вуст Ісуса Христа: «ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже!» (Лк. 18: 22–24).
Цінності бувають матеріальні та духовні. Що є пріоритетом для сучасної людини? Як зрозуміти важливість виконання двох головних Заповідей Божих: «Люби Господа Бога і люби ближнього свого»? Світ переповнений суперечностями і новими викликами часу – хтось шукає і прагне багатства матеріального, а для когось щастя має вимір щирих людських почуттів: милосердя, співчуття, здоров’я рідних та друзів?
У теперішньому світі значно зросло число матеріальних спокус. Більшість людей вбачають у матеріальному статку смисл земного буття, але, будучи людьми освіченими та начуваними про духовне, не проти здобути й життя вічне. Проте ділитися, тим паче віддати матеріальні блага своєму ближньому вважають за велику несправедливість. Чи не кожного дня із засобів масової інформації лунають заклики до жертовного мислосердя, аби врятувати життя хворих. Проте багато з них так і не дочекалися потрібних сум для лікування…
Євангельське читання сьогодні заново висвітлює важливість відповідального ставлення до всіх речей, які нас оточують. Спасіння душі – надважлива справа, і Христос не може нас спасти без нашої участі. Що є цінним для людини: матеріальні блага чи душевний спокій? Кожен вибирає для себе пріоритети згідно зі своїм вихованням, власними життєвими переживаннями та досвідом.
Прикладом беззавітного служіння і жертовності ближньому є для нас сьогодні служба наших воїнів на Сході. Заради нашого мирного благополуччя і спокою вони зі зброєю в руках ризикують власним життям. Хіба це не вияв найяскравішого покликання людини – заплатити найдорожчу ціну за свого ближнього? Віддати усе майно заради когось порівняно зі смертю здається для усіх питанням вирішеним на користь життя. То чому ж ми так міцно тримаємося за спокусливе майно і не дорожимо життям, яке у перспективі має стати для нас вічним?
Будьмо готові служити Богу конкретними добрими справами у земному суспільному житті – й нагорода Його не забариться.
