ПЦУ і новий стиль

Оскільки Томос про автокефалію для Православної Церкви України Вселенський Патріарх підписав 6 січня, напередодні Різдва Христового, а того дня у Вселенському Патріархаті – Водохреще, це знову спри­чинило розмови про перехід чи неперехід ПЦУ на новий календар. І хоча Митрополит Київський і всієї України Епіфаній одразу ж заявив, що об’єднана Церква житиме й надалі за юліанським стилем, аж доки церковний народ не захоче змін, для декого із МП то стало перепоною для возз’єднання.

Як же маються календарні справи в су­часному світовому Православ’ї? Якого нега­тив­ного досвіду нам треба уникнути? Бо ж розумні вчаться на чужих помилках…

Автокефальних Церков нині п’ятнадцять, більшість із них щодо тих свят, котрі «в числі», живуть за новим, а точніше – за новоюліанським стилем. Цей перехід розпочався у 20-х рр. ХХ ст., коли перейшли на новий стиль Греція і Румунія, в котрих Православні Церкви були державними; за ними послідували й інші. Однак у більшості країн наші одновірці й досі не перейшли на новий стиль усі.

Так, Вселенський Патріархат має у своєму складі монастирі гори Афон, вони залишилися старостильними. До цього Патріархату входять УПЦ у США й УПЦ в Канаді, там є парафії і ново-, і старостильні. Це не створює великих незручностей і суперечок, адже більшість громад православних українців на Американському континенті дуже роззосереджені. Наприклад, Західна єпархія УПЦ у США охоплює 14 штатів, одна громада від іншої лежить за сотні кілометрів. Особливо підкреслимо, що такий стан зберігається вже багато десятиліть, змінилось не одне покоління, але чимало православних українців діаспори міцно держаться за старий календар.

У Грецькій, Болгарській, Румунській Церквах перехід на новий стиль спричинив тяжкий розкол. І якщо старостильних болгар – близько 70 тисяч, то румунів – до трьох мільйонів; вони створили окремі Православні Старостильні Церкви Болгарії та Румунії. А старостильні греки ще й у свою чергу розкололися на різні протиборствуючі течії.

Але найбільш разючі факти ось які. Право­славні Церкви Македонії та Польщі (ПАПЦ) розколів уникли тільки тому, що майже всі рядові священнослужителі й весь церковний народ не сприйняли рішення вищого церковноначалія про перехід на новий стиль. Серед волинян ще досі є ті, хто ходив до церкви й «за Польщі». Вони підтвердять: усе церковне життя провадилось тоді за старим стилем. Ба більше, чимало парафіян і не знали навіть, що офіційно ПАПЦ в 1924 році проголосила себе новостильною. І проживши в такому стані трохи не століття, Польська Автокефальна Православна Церква рішенням свого Священного Синоду з 2014 року повернулась на старий стиль: зміна кількох поколінь нічого не змінила у прихильності народу до давньої традиції. Таке ж повернення через декілька десятиліть здійснило вище керівництво Македонської Православної Церкви: не бажає благочестивий люд нового стилю, та й годі!

А які ж докази на користь такого кон­серватизму? Адже календар не є частиною нашої віри.

По-перше, йдеться не тільки про святкування Різдва разом із католиками. Перехід на новий стиль – це перехід усіх нерухомих дат на два тижні вперед: і Стрітення, і Благовіщення, і Преображення, й Успіння... А це, зауважте, ще й престольні празники в безлічі громад, до яких звикли з діда-прадіда. Крім того, чимало людей охрещені з іменами святих, дні пам’яті яких тепер будуть на два тижні раніше.

По-друге, старий стиль переважна більшість нашого народу сприймає невід’ємною скла­довою національної тотожності (як, скажімо, кирилицю, як візантійсько-укра­їнський обряд, як саму українську мову).

По-третє, до старого стилю ще прив’язані дати традиційного укладу життя по селах, усілякі народні прикмети.

По-четверте, святкування Різдва разом із західним світом вже слабко символізуватиме єдність християн. Бо ж теперішній Захід цурається свого християнського коріння, Різдво там – часто-густо тільки «день зимових розваг і подарунків», подекуди про народження Спасителя навіть забороняється згадувати.

По-п’яте, мало смислу в переході на новий стиль для нерухомих свят, якщо рухомі (ті, що залежать від дати Великодня) все одно ж залишаться у нас своїми: про святкування Пасхи Христової разом із Римсько-Католицькою та протестантськими Церквами не йдеться.

Однак це все не означає, що не потрібно проводити спокійне й терпеливе роз’яснення: календар – не частина віри, це лише частина обряду; отже, неправильно казати «католицьке Різдво», «польська Паска» – лише з огляду на календар; більшість Православних Церков світу перейшли зі старого, юліанського стилю не на григоріанський, а на новоюліанський (які, щоправда, однакові до 2800 року).

Що ж до майбутньої можливості єдиного календаря для всього Християнства, тож про це не можна не мріяти, не можна й сидіти склавши руки. Але, з огляду на чужі помилки, не можна і прискорювати.

Отже, Православна Церква України за­ли­шається старостильною, аж до змін у бажанні народу.

Волин. єпарх. відом.– 2019.– № 2 (171)