Великдень, Пасха, паска

Великдень – найбільше православне свято, яке знаменує тріумф віри, перемогу над гріхом та смертю, початок нового життя. Цей день має багаті традиції й символи. Яке ж його походження, що це за символи?

До найдавніших із нині існуючих релігійних торжеств народів світу входить юдейський Пéсах. Корінням він сягає на кілька тисячоліть. Спершу свято відзначалося скотарями і землеробами Палестини як початок нового сільсько­господарського року. Проте згодом сталась подія, що повністю змінила його значення.

Це був великий вихід євреїв з єгипетського рабства. Ті події, ймовірно, кінця ІІІ тис. до н. е., описано в Старому Завіті. Розповідається, як дивним чином євреї та інші віруючі в Єдиного Бога, котрі приєднались до них, уникли покарання, що обрушилося на жителів тієї держави (страхітлива пошесть), як для них відкрилася дорога до свободи, чим вони під проводом пророка Мойсея і скористалися.

Перед виходом вони мали швидко з’їсти запеченого агнця, тобто ягня чи козеня, – символ смирення перед Богом, помазавши його кров’ю одвірки своїх осель – символ органів чуття, через які в душу проникає гріх. Другою стравою були опрісноки, тобто прісний хліб, адже через поспіх тісто не могло вкиснути. Цей агнець називався давньоєврейською «песах», від дієслова «пасáх» – «минувати; позбавити, пощадити». Тобто йдеться про «вибавлення від загибелі, спасіння від смерті».

Вернувшись у Палестину, юдеї відзначали Песах багато століть. Але настав час, коли розкрилось його доти потаємне значення: загибель і воскресіння Христа – основа християнського вчення. У тому пасхальному агнці стали вбачати прообраз Ісуса. Він Сам надав такого значення пасхальній трапезі: тепер Він є тим Агнцем, Який вибавляє людство від рабства гріха.

Коли до Християнства почали до­лучатись інші народи (а грецька мова була в той час міжнародною), слово «песах» поєднували із грецьким «пáс­хейн» – «терпіти, переносити, страж­дати». Ця близькість звучання обох слів привела до того, що свято стали називати Пасха, чи Паска, за правилами того­часної грецької мови. Проте греки не випікають великоднього короваю, тож у давньоруську мову це слово прийшло тільки як найменування торжества – у двох варіантах. Але офіційними назвами свята є Пасха, Великдень; слово ж Паска стало розмовним, як і назва короваю.

Ці свята – Песах і Пасха – є близькими не лише за звучанням, але і в датах. Якщо для Песаху із раннього Середньовіччя визначено точну дату – 14 число місяця нісáна єврейського сонячно-місячного календаря (приблизно квітень), то Пасха завжди відбувається після Песаху, і ці дати не можуть збігатися в принципі. Так постановив Перший Вселенський Собор Християнської Церкви в ٣٢٥ р.: Великдень відзначати першої неділі після повного Місяця не раніше весняного рівнодення; якщо ж ця дата збігається з Песахом, то Великдень переноситься на наступний тиждень.

Причина цього така. І в часи виходу з Єгипту, і в часи земного життя Ісуса Христа євреї ще не мали сталого календаря, тому не відомо, коли тоді було 14 нісана. Окрім того, майже всі тодішні юдеї відкинули прихід Спасителя, тож християнам не випадає святкувати Песах разом із юдеями.

Але з XVI ст. одна частина християн, пе­ре­важно римо-католики та деякі про­тес­танти, дотримуються нового (григоріанського) стилю, а друга – переважно православні – старого (юліанського) щодо Великодня. У XXI ст. різниця між ними ١٣ днів. У той же час західні християни визначають Пасху за теперішньою астрономічною картиною, а східні – за тією, що була в часи Першого Вселенського Собору.

Цього року Песах у юдеїв почався із заходом сонця 19 квітня і завершився увечері 27 квітня. Пасха у римо-католиків і більшості протестантів випала на ٢١ квітня, тобто збіглася із другим днем Песаху. Православні ж святкували цьогорічний Великдень 28 квітня. Святкували духовно і споживали великодній коровай, що теж має свою символіку.

Святкова паска – знамення присутності Бога у житті всіх людей. Її солодкість, здобу і красу сприймаємо як милосердя і турботу Творця про кожного з нас.

Існує думка, що традиція пекти такі вироби походить іще з дохристиянських часів, а звичай освячувати хліб під час великодньої Літургії започаткували ще апостоли. На знак незримої присутності серед них Спасителя вони залишали за столом під час трапези вільне місце і клали перед ним хліб (грецькою – «áртос»). Хліб готувався прісним, як Бог повелів Своєму народові в час виходу з Єгипту: «Отже, не їжте нічого, приготованого на заквасці. В усіх ваших домах ви будете їсти тільки прісний хліб» (Вих. 12:20). Тому в апостольські часи на Пасху був «тільки прісний хліб».

Звичай використовувати заквашений хліб на Великдень з’явився пізніше. Солодка паска – це свого роду домашній відповідник артоса, що досі залишається одним із найдавніших символів Воскресіння Христового.

Вважалося, що їсти паску до освячення – гріх. Навіть господиня, що готувала її, ніколи її не пробувала.

Традиційно окрім вітань «Христос народився!» і «Христос воскрес!» ми бажаємо один одному «смачної куті» та «смачної паски», бо кожне свято для християн окрім глибокого духовного змісту не позбавлене й побутових принад. Після Великого посту ми всі відчуваємо значимість Воскресіння Господнього, великої жертовності Месії заради нашого спасіння і відзначаємо свято з радістю та щедрим столом.

Волин. єпарх. відом. – 2019.– № 5 (174)