Спомин святих спасительних страстей Господа нашого Ісуса Христа...
Священник з Волині розповів, як з’явилася ідея творення церковних дзвонів
Сьогодні майже біля кожного храму височіють дзвіниці. Їх увінчують дзвони – великі та малі. Своїм співом сповіщають про урочисті чи сумні події. Коли ж з’явилися перші дзвони і як в часи зародження християнства людей скликали на богослужіння? Про це – у розмові зі священником, викладачем Волинської православної богословської академії Андрієм Хромяком.
Святий побачив інструмент уві сні
– Дзвони у людини віруючої найперше асоціюються з храмом, куди закликають вірних до спільної молитви, – каже священник. – Він, неначе камертон (прилад для вимірювання звуку – авт.), налаштовує нас на недільну зустріч з Богом.
На початках християнства людей до молитви скликали сурмачі. Та коли почався час гонінь віруючих язичниками, місце та час зустрічі стали передавати з вуст у вуста. Дзвін як запрошення до церкви з’явився лише у ІV столітті.
– Перші дзвони, як свідчать перекази, виникли у Західній Європі, – розповідає отець Андрій Хромяк. – Згідно з одним з них винайдення дзвонів приписується святому Павлину, єпископу Ноланському. Він у сні побачив польові квіти дзвіночки, від яких лунали приємні звуки. От і розпорядився виготовити інструмент, подібний до них. Та у звичну практику церкви дзвін увійшов ще пізніше – з VII століття.
У Київській Русі дзвони з’явилися майже одночасно з прийняттям християнства святим Володимиром 988 року. Поряд з ними використовувалися били та клепала – спеціальні дерев’яні чи металеві дошки, по яких вдаряли, видобуваючи звук. Їх досі використовують в окремих монастирях, зокрема, на Афоні.
У сплав додавали срібло
Перші дзвони були невеликими, мали не круглу, а чотиригранну форму. Їхні стінки виковували окремо, а тоді спаювали. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова. Пізніше до цих металів почали додавати залізо та срібло. Ливарні майстерні з’явилися у великих містах.
Найстарішим з дзвонів, які дійшли до наших днів, є «Святоюрський». Він – окраса дзвіниці собору Святого Юра у Львові. Був відлитий у 1341 році.
У роки Першої світової війни дзвони переплавляли на потреби армії. Та взагалі ця справа в Україні обривається після жовтневої революції 1917 року. Адже стали один за одним закривати не лише ливарні майстерні, а й самі храми та монастирі. А після активної сталінської антирелігійної пропаганди у 1928-му почали організовувати цілі «антиріздвяні» та «антивеликодні» місячники. Навіть створили «Союз воинствующих безбожников». Тоді на куполах замість хрестів замайоріли червоні прапори, а дзвони пішли на переплавку для прискорення індустріалізації країни – їх віддали на потреби металургії. Став заборонений і сам церковний дзвін.
Люди рятували дзвони, як могли. Зносили з дзвіниць уночі та ховали у льохах, закопували у землю чи навіть топили в озерах. Аби вберегти від наруги «червоних».
Поліпшує формулу крові й роботу судин
– Крім церковного вжитку, дзвони використовувалися і у повсякденному житті. Ними скликали людей на народне віче, сповіщали про пожежі, піднімали на війну та вітали переможців. А ще дзвін, як маяк у морі, вказував дорогу подорожнім, що заблукали в негоді, – розповідає отець Андрій Хромяк.
Лунав дзвін і на інавгурації президента України Віктора Ющенка у 2005 році, і під час виступу на Михайлівській площі президента США Білла Клінтона 2000-го.
Науковці стверджують: дзвін – потужний генератор енергії, а його мелодія – лікувальна. Від гучних переливів гине 90% вірусів! Дзвін випромінює значну кількість резонансних ультразвукових хвиль, які проникають у внутрішню структуру організму людини та поліпшують формулу крові й роботу судин. У результаті виробляється гормон, який зміцнює імунну систему. А ще, стверджують дослідники, дзвін здатний заспокоювати людину, вгамовувати почуття страху, лікувати нервозність і безсоння, долати головний біль та захворювання нирок, серця і шлунка.
До речі, на Волині діє єдиний в Україні Музей дзвонів у луцькому замку. А в Німеччині зберігається єдиний у світі дзвін, який ні разу не звучав через свій надто великий розмір. Його так і назвали – «Великий мовчальник».
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Лазука Микола, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса