«Певний час в Україні будуть дві помісні церкви, але одній із них не треба працювати на агресора»
Оксана КОВАЛЕНКО
Священник Віктор Мартиненко із Нововолинська відомий тим, що пропонував наміснику Києво–Печерської лаври поцілувати одіозного президента–втікача Януковича у п’яту точку. А ще він першим на Волині приєднався до кліру Православної церкви України.
«Період із коронавірусом відкрив багато сенсів і в богослов’ї, і для сім’ї»
До священника, який уміє «плисти проти течії», ми вирішили навідатися після того, як Віктор Мартиненко опублікував допис про загиблого воїна з Волині і про його ровесника–земляка, який у далекій Москві поклоняється Кирилу, натхненнику УПЦ МП як підвиду російської зброї у гібридній війні. Зустрілися на затишному подвір’ї заміської хатини у Старій Лішні Іваничівського району, де родина Мартиненків мешкала влітку.
З–поміж іншого вирізнялася тераса, де серед численних вазонів і квіткових букетів манив око невеличкий іконостас. Помітивши зацікавленість, господар взявся презентувати «карантинну церкву»: «Цей період із коронавірусом відкрив багато сенсів і в богослов’ї, і, зокрема, для нашої сім’ї. Ми по–новому оцінили літургію. Стаємо, діти — хто пономарить, хто читає «Отче наш», співаємо. Це дуже цікавий досвід. З іншого боку, все в нас є: книжки, телефони — ми ж живемо в сучасному світі». Віктор Мартиненко виховує разом із дружиною (яка, до речі, співала у попередньому складі знаного на Волині гурту «Нота Нео») трійко дітей. На запитання, як на богослужіння вдома реагують доньки й син, згадує слова афонського ченця, коли йому сказали, що от діти не хочуть в церкву ходити: «Не говоріть багато дітям про Бога, а ліпше Богу говоріть про дітей».
«Історія про поцілунок Януковича вберегла територію лаври від конфлікту»
Певна річ, питання, яке просилося передусім, — що відчував отець Віктор, коли дізнався, що намісник лаври Павло Лебідь двічі прокляв його за слова про поцілунок і Януковича? (Звернення такого змісту наш земляк оприлюднив, ще будучи в підпорядкуванні Московського патріархату, після того, як високопоставлений священник порівняв експрезидента з Ісусом). На це Віктор Мартиненко поблажливо усміхається: «То було сказано зопалу. Я на нього зла не тримаю». Додає, що взагалі виклав свою позицію у соцмережі для друзів, але його протест несподівано перетворився на інформаційну бомбу. Люди писали вдячні листи, що зберіг віру «хоч у якусь церкву». А пізніше цей його допис зіграв ще й роль оберега.
Зараз є нестача саме людяності. Не треба цілитися на якісь дуже великі християнські чесноти. Повинні плекатися прості людські цінності: порядність, чесність, відповідальність, розум.
— Владика мій нинішній Олександр (Олександр Драбинко, митрополит Переяславський і Вишневський, який був референтом митрополита Київського і всієї України Володимира, предстоятеля УПЦ Московського патріархату. — Ред.) переказує часто ту історію, коли у дні Майдану, провокацій з усіх боків, прийшли люди в камуфляжі й з автоматами захоплювати лавру. І казали: «Де ваш Павєл, хай виходить». Владика відповів, що не всі такі, як Павєл, і запитав, чи чули, що один священник заявив про Януковича. А коли «гості» почали сміятися, завершив: «Так–от, він наш, ще й мій однокурсник по академії». Це послугувало вагомим аргументом і конфронтації в лаврі уникли.
Ми говорили про те, що отак–от висловлюватися не властиво священникам, які зазвичай виважують слова й цим скидаються на дипломатів. Отець Віктор згідливо киває головою і пояснює: мовляв, є фінансово незалежним, тож може собі дозволити казати, що думає. Хоч і має церковну посаду (є кліриком Переяславської єпархії ПЦУ (на Київщині), а в час карантину служить з благословення владики Матфея в кафедральному соборі Володимира–Волинського), та на прожиття заробляє не завдяки парафії, як основна частина священників. Зокрема, допомагає дружині в квітковому бізнесі.
Розпитую про освіту й дізнаюся, що навчався Віктор Мартиненко у нововолинській школі (а класною керівничкою, до слова, була в нього майбутня теща, і саме їй колись у зошиті зухвало написав: «Ставте «5» — буду вам зять»), потім у Волинській семінарії, куди вступив одразу на другий курс завдяки гарній самопідготовці, а далі подався у Київську духовну академію. З усмішкою каже, що «чомусь любив вчитися», тому ще й опанував спеціальність «релігієзнавство» у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки.
«Нам, вірянам, треба якось навчитися разом жити»
Отець Віктор першим на Волині перейшов у Православну церкву України. Не дивно, зважаючи на його проукраїнську позицію. Коли говоримо про це, поправляє.
— Я б навіть не сказав, що то перехід: ми не перейшли, ми стали в основі і створили. Як мені деякі говорять: «Ви до нас прийшли». Ні, ми всі в одній церкві, щойно створеній унаслідок Томоса».
Священник сам порушує дотичну тему про поділ храмів, бо, зауважує, його дуже турбує ворожість вірян, навіть рідних: «Та заради Бога, невже ж не можна поділити церкву. Хай дві, хай буде п’ять громад! Визначте час, коли хто буде служити, — та й можна вийти зі становища. Якщо є бажання і віра, то станьте, служіть, моліться. Так є, і вже ніде не дінешся, що певний час у нас будуть дві помісні церкви: українська й російська. Хтось із наших братів хоче лишатися у російській, то нехай. Але не треба працювати на агресора, «підмішувати» політику (це про ідеологію «руского міра»), брехати і когось зневажати. Нам треба якось навчитися разом жити».
Уже на прощання цікавлюся, з яким словом нині отець Віктор, котрий виступає за сучасну церкву, звертається до своїх парафіян: «Зараз є нестача саме людяності. Не треба цілитися на якісь дуже великі християнські чесноти. Повинні плекатися прості людські цінності: порядність, чесність, відповідальність, розум. Бо тепер є культ тупості, від того не дінешся, і відповідні наслідки ми бачимо в суспільному житті. Тож треба бути людиною».
volyn.com.ua
