Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна Статті«Біс боїться порядку»: чого навчають у Волинській православній богословській академії (інтерв'ю)
Статті

«Біс боїться порядку»: чого навчають у Волинській православній богословській академії (інтерв'ю)

Віка Вегера-Абрамович

Вони незвичайні студенти, бо носять підрясники, щоденно моляться і вчаться бути смиренними.

Журналісти ІА «Конкурент» побували у Волинській православній богословській академії та поспілкувалися з ректором Володимиром Вакіним. Протоієрей розповів, як відбувається навчання, про адаптацію дітей та про звичайний день у семінарії.

Тут є власна бібліотека, академічний храм-лабораторія, де студенти проходять практику, актова зала. Є навіть тренажерна зала. І мало не у кожному кутку стоїть фортепіано. Священник розповів, що вони потрібні для навчання. Адже в семінарії готують майбутніх священників і регентів, аби навчилися мистецтва церковного співу.

– Отче Володимире, сьогодні я побачила багато студентів. Чесно кажучи, здивована. Навіть не очікувала, що в семінарії стільки молоді.

– Найбільша цінність і завдання нашого закладу – познайомити студента зі своїм власним оригіналом. Бо дуже часто ми просто когось копіюємо. Це нормально, якщо не переходить межі. Також часто ми живемо відгуками людей, а себе так і не знаходимо. Мусимо знайти себе. Тоді ми щасливі в тому, що робимо.

Коли молоді люди йдуть в духовну академію, і в них запитати, чому сюди прийшли, то вони навряд чи вам дадуть відповідь. Навіть, можливо, після тридцяти років священнослужительства. Бо це речі достатньо інтимні і глибокі. Молодь тоді йде служити народові, коли відчуває внутрішній поклик. А це жертовно – служити, молитися за народ. Стати зараз священником не так рентабельно й престижно. Але якщо є поклик, то ти не можеш цього не робити.

– Всі випускники академії стають священниками?

– Ні. Ми і не ставимо це за ціль. Ми можемо згадати Котляревського, Левицького, Стеценка, Леонтовича, Петлюру – усі вони закінчували духовні навчальні заклади і ставали відомими українцями кожен у своїй сфері. Шимон Перес колись гарно сказав: «Нам не треба просто освічених прем’єр-міністрів, нам треба прем’єр-міністри, які будуть служити своєму народові». Тоді це буде більше, ніж професія. От на таких засадах ми організовуємо навчальний і виховний процес.

– Чи будь-хто, хто має бажання вступити до академії, може стати її студентом?

– Абітурієнти здають ЗНО. Це показує, що у людини є інтелект. І є співбесіда, на якій ми бачимо, чи є навички і бажання. Розвинути їх – то вже наше мистецтво.

– Отче, а який факультет найпопулярніший?

– Основний факультет – богословський. З часом, можливо, у нас з’являться ще факультети. Окремо ми готуємо регентів і викладачів недільних шкіл. Як правило, на регентів більше готуємо дівчат. Таке навчання триває три роки.

А так усе в класичній побудові освітнього процесу – бакалавр, магістр. Наші студенти отримують диплом державного зразка.

– Розкажіть, як минає звичайний день семінариста? Скільки часу займає молитва?

– Студенти живуть згідно з розкладом. Є такий вислів, що біс боїться порядку. Тому саме до порядку ми навчаємо. Ми вчимо студентів рано прокидатися, їсти, молитися за розкладом. Ми також повинні навчити студента правильно організовувати свій час – це внутрішня дисципліна. Для молодої людини зараз це найбільше випробування. Раніше була проблема знайти інформацію, а зараз можна так увійти у віртуальний світ, що можна загубити реальний. Наша мета – ставити фільтри, робити дезінфекцію так звану. Для того є розклад. День у студента досить насичений. Звісно, вони мають і вільний час.

– Студенти можуть вільно покидати територію?

– Якщо є вільний час, то вони його використовують, як хочуть. Є моменти, коли потрібно відпроситися, узгодити і покинути територію. Це ж звичайні діти. Але добре, коли в сім’ї вони вже бачили подібну дисципліну і режим. А часом приходять такі, для кого це все нове. Їм потрібно вчитися. Це ж майбутні аристократи духу.

– Отче Володимире, а є так, що дитина не витримує? От, наприклад, вона хотіла тут навчатися і думала, що впорається, але не уявляла, що буде настільки важко?

– Буває по-різному. Тому, звичайно, академію закінчують далеко не всі з тих, хто вступає. Але коли дитина сама не хоче над собою працювати, то ми вже нічим їй не допоможемо. Не всім місце серед лікарів духовних. Хтось сам забирає документи, когось ми відраховуємо. До всього ми ставимося прискіпливо. Хочу зазначити, що ми ставимо акцент на особистість. В Ісуса Христа було 12 апостолів, тому й ми не робимо всіх однаковими. Хтось спокійніший, хтось любить самотність, хтось комунікабельний, а є інтроверти. Студенти різні. І це природньо.

– Я уявляла собі, що семінаристи живуть приблизно так, як монахи у монастирі. Але сьогодні я побачила іншу картину. Спідниці й хустини на дівчатах – це все не обов’язково?

– Прикро, коли обмежуємо церкву до якогось традиціоналізму, звичаїв. Тут же правильно потрібно розуміти. Не треба плутати цілі із засобами. Якщо ми відвідуємо богослужіння, то у нас один одяг, на офіційних заходах –і нший. Коли дозвілля – то ще інший. Зараз спекотно, то чому вони не можуть носити звичайний одяг? Одяг – це лише засіб, це те, що нас налаштовує.

– Студенти повинні дотримуватися посту?

– Це обов’язково. Піст – це тренування сили волі. Це навички, які допомагають володіти собою. І піст не для Бога, він потрібен нам, якщо хочемо досягнути цілі. Обмежуванням ми відкриємо в собі нові грані. Ми стаємо цікаві самі собі. До цього себе, звісно, потрібно змусити. Навіть книжку читати теж треба себе змусити.

– Так. Є ж і електронні варіанти. Змусити себе читати їх набагато легше.

– Легше і простіше. Але чи воно дасть той самий результат? Феноменальна екранізація фільму з неперевершеною грою акторів і з талановитим режисером не відтворять всієї глибини книги.

– Якщо говорити про різні мультимедійні засоби і гаджети, як на мене, їх багато в академії. Раніше це вважалося б то недопустимим. Що скажете?

– Я вважаю, що потрібно лише не плутати ціль із засобами. Якщо це нам допомагає досягти цілі, то воно може використовуватися. Якщо заміняє – неприпустимо.

– Але де межа?

– Ми повинні бачити стратегію розвитку і бачити кінцеві результати. Все інше то тактичні засоби, які сьогодні одні, завтра – інші. Взагалі розвиток – це прекрасно. Якби мали більше ресурсів, я б залюбки займався квантовою фізикою й іншими речами.

– Повернімося ще до книг. А чи не витіснять в академії оті сучасні технології паперову книгу?

– Сподіваюся, що ні.

– Є для студентів обмеження у гаджетах?

– На все – дисципліна. Під час богослужінь і лекцій телефони, звичайно, неприпустимі. Але якщо студент має вільний час, то чому б не користуватися? Але все залежить від того, що саме він там читає.

У нас насправді прекрасна молодь, я б не критикував. У них є свої цінності, бажання і десь навіть якесь загострене почуття несправедливості, правди. Важливо тільки, аби молоді люди не губили гідність і не піддавалися на маніпуляції. Тоді вони знайдуть себе в сім’ї, і в професії, і в творчості.

Цитати:

«Знаєте, духовенство, як творчість. Якщо людина талановита, то вона не може не творити. І якщо є покликання, то потрібно за ним іти. Навіть якщо всі цього не розуміють»

«Люди часто бояться тиші. Знаєте, чому? Бо в тиші люди із собою знайомляться».

«У нас зараз є всі можливості бути щасливими. Не потрібно чекати, доки зміниться президент, влада й інші фактори. Катастрофа у тому, що людина пиляє ту гілку, на якій сидить, і сама з того сміється. Ми сумні, понурі, злі, розчаровані. Нам у всьому винна тільки влада. Але ж це примітивно. А потім нам нестерпно боляче за безцінно прожите життя. Ми не вміємо бути вдячними. Коли ми вдячні, то ми вміємо цінувати те, що маємо. Коли навчимося дякувати, ми набираємо масштаб життя, живемо з простором. До цього, власне, і покликане православ’я».

«Потрібно навчитися відчувати солодкість посту».

Konkurent.ua

27 червня 2021 р. Інші статті за рубриками: Діти і молодь, Протоієрей Володимир Вакін
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери