Гетьман Петро Сагайдачний – святий

Петро Конашевич-Сагайдачний – гетьман реєстрового козацтва. Він утвердив Запорізьку Січ як державу, з якою рахувалися в Європі. Сагайдачний проводив успішні походи проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, рятуючи українські землі від цих загарбників. Але серед найвагоміших заслуг гетьмана науковці називають відновлення Київської православної ієрархії. Не випадково Православна церква України визнала його святим.

На Січ привела зрада?

Народився майбутній гетьман в селі Кульчиці (нині Самбірський район Львівської області) близько 1570 року. Батько був дрібним шляхтичем, родина мала свій герб і певні привілеї, зокрема, можливість вільно обирати віросповідання. Сім’я була православною. У такому дусі батьки виховували і єдиного сина.

Освіту Петро Сагайдачний здобував в Острозькій школі (нині академія). Саме цей навчальний заклад дав юнаку гарну освіту. Тут він написав відомий свій твір на захист православ’я – «Пояснення про унію». І тут, вважають окремі історики, почав задумуватися над тим, щоб йти у запорожці. Але все ж перше одружився. Обраницею Петра Сагайдачного стала Анастасія Повченська. Дівчина мала всього 16 років, коли їх вінчали на малій батьківщині нареченого, у церкві Флора і Лавра в селі Кульчицях. Вона походила з українського роду Повченських (або Повчанських), що належав до волинської шляхти. У молодого подружжя народився син Лукаш. Про нього відомостей залишилося дуже мало. Лише, що у 1618 році він прибув на навчання до Замойської академії та був записаний як Лукаш Петра Конашевича. До речі, Конашевич, як хтось помилково думає, це не подвійне прізвище, а по батькові Петра Сагайдачного. Своє ж прізвище він як козак отримав за вміння влучно стріляти стрілами.

Що ж шляхтича-сім’янина привело на Січ? Історики натякають, що його Анастасія була дама з перцем. Мовляв, мав Петро підозри щодо її вірності. Дослідник козаччини Яворницький стверджує, що «десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, він подався на Січ». До цього сім’я мешкала на Київщині в маєтку Петра, який працював домашній вчителем міського судді. Однак цивільна кар’єра не влаштовувала…

До речі, поки чоловік був у походах, його гонорова дружина очолювала загін охорони й робила наїзди на «невірних» сусідів. На неї через це навіть були позови до суду. Однак Анастасія зуміла всіх їх відхилити. Тим часом Петро на Січі відразу себе проявив, як відмінний стратег. Ще не маючи ніяких регалій, допомагав побратимам вигравати безнадійні битви. Тож Конашевича обирають обозним, доручивши всю артилерію Січі, а потім висувають на гетьмана. Він перший починає підписуватися як Гетьман Запорізький!

Батюшки з хоругвами вимолювали пощаду Москві

Варто сказати, що за керівництва Петра Сагайдачного устрій на Січі дуже змінився. Гетьман вирішив реорганізувати військо, зробити професійні вишколи, підвищити дисципліну. Усі мусили вивчити пішу та кінну службу, стріляти з мушкетів, орудувати шаблею, списом, кидати ножі. Кожна сотня мала вузьких спеціалістів: розвідників-пластунів, гармашів. Сагайдачний запровадив скорострільний рушничний бій, мотузяні драбини з гаком, знаки сурмою. Фактично він перетворив вчорашні ватаги на регулярне боєздатне військо, заборонивши так звану «розбійну вольницю». А ще заборонив в походах пити горілку. За непослух чекала смертна кара. Нерідко козаків напідпитку просто викидали з човнів-чайок в море.

Сагайдачному вдавалися морські походи. Він прославився здобуттям Кафи та інших турецьких фортець. Адже в основному сили козацтва були спрямовані на боротьбу з Туреччиною та Кримським ханством, які робили набіги на українські землі, спустошували їх, вивозили полонених. Знищували ворогів, атакували невільничі ринки й звільняли поневолених. Хоч Сагайдачний добре усвідомлював і необхідність боротьби проти Речі Посполитої. Але розумів, що це не на часі, бо сили нерівні та й воювати на всіх фронтах не вдасться. Тому проявляв дипломатію. А в поході поляків на Московське царство у 1618 році надав їм підкріплення 20-тисячним козацьким військом. Взамін королю висунув вимоги: розширення козацької території; свобода православної віри в Україні; збільшення реєстрової чисельності козацького війська; визнання Польщею судової та адміністративної автономії України!

Вже тоді у козаків був реальний шанс знищити Москву. На своєму шляху гетьман захопив міста: Путивль, Лівни, Єлець та інші. Розбив «ополчення» князів-воєвод Д. Пожарського і Г. Волконського. Москву взяли в облогу. До перемоги лишався один крок. Але Москва пішла на угоду з Річчю Посполитою. А щоб козаки не вступили в місто, до них вийшли московські батюшки з хоругвами і молити про пощаду «людей православних». І козаки, які із Сагайдачним стояли біля Арбатських воріт, відступили. Як бачимо, тактика московських батюшок не міняється впродовж століть. Молять про пощаду інших, а самі благословляють своє війко стирати все живе з лиця-землі.

Подвиг, рівний апостольському

З Москви Сагайдачний прийшов з 20-тисячним військом у Київ! І там його було проголошено Гетьманом над Київською Україною та Гетьманом всього війська Запорозького. А все військо вступило у Київське братство.

У жовтні 1620 року Сагайдачний зробив неймовірне – він здобув прихильність патріарха Феофана III, й той висвятив Митрополита Київського та Галицького та ще шістьох ієрархів у сан єпископів Київської Церкви! Після смерті гетьмана патріарх зазначив, що його дії «справедливо можна назвати подвигом, рівним апостольському», і що «ця людина є щирий сповідник Православної віри, за яку віддав своє життя й після заспокоєння свого шанується на Русі як благовірний».

Смерть спіткала Петра Сагайдачного після доленосної Хотинської битви. Це була його остання перемога, бо в бою отримав тяжке поранення отруєною татарською зброєю. Гетьмана повезли до Києва у супроводі королівського лікаря, та, на жаль, врятувати не змогли. Помер гетьман квітні 1622 року – рівно 400 літ тому. Нещодавно Православна церква України здійснила прославлення Петра Сагайдачного у лику святих.