Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіРецензія на звернення патріарха Кирила
Статті

Рецензія на звернення патріарха Кирила

Левочко Р. І. – студент 4 курсу Богословського факультету ВПБА

Патріарх Кирил – предстоятель Російської Православної Церкви у день повномасштабного вторгнення Росії на територію України розпочинає своє звернення до архіпастирів, пастирів, чернецтва та всіх вірних РПЦ зі слів «глибокого і серцевого болю», кажучи, що він не може залишатись осторонь людських страждань. Проте, аналізуючи далі його слова, ми не знаходимо свідомого розуміння подій, які відбуваються, натомість лиш загарбницьку риторику, яка відображає ідеологію «мирної» експансії.

Далі Патріарх, зауважимо – Російської Православної Церкви – титулує себе «Як Патріарх всієї Русі та Предстоятель Церкви, паства якої знаходиться в Росії, Україні та інших країнах». Так він цинічно попирає канони Православної Церкви, а саме 34 Апостольське правило: «Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ), що належать до неї». Перший серед єпископів для українського народу, є Предстоятель Православної Церкви України – Блаженнійший митрополит Епіфаній (Думенко). Сам же Патріарх Кирил (Гундяєв) є Предстоятелем Російської Православної Церкви, канонічною територією якої є лише терени сучасної Російської Федерації. Тому Патріарх не має жодного канонічного права зазіхати на титул Предстоятеля вірних, які знаходяться на території України (якщо, звичайно, визнавати Україну як окрему Державу. Проте підозрюємо, що патріарх Кирил не поділяє цієї думки). Таким чином, він лише порушує канонічну єдність Православної Церкви України, продовжуючи нав’язливо насаджувати вірянам брехливу ідею не тільки єдності українського й російського народів, а й Церкви!

Досить тривожним для православних віруючих є те, що, закликаючи усі сторони конфлікту до уникнення жертв, російський Предстоятель все ж свідомо відмовляється визнати факт агресії своєї держави, а саме повномасштабне російське вторгнення на українські землі 24 лютого – що суперечить навіть християнській моралі. Кожен пастир повинен розуміти реальну Правду Божу та відстоювати її. Натомість Патріарх Кирил проповідуючи замовчує правду щодо загарбницьких дій своєї держави та не застерігає припинити цю несправедливу війну! Він звинувачує у військових діях «підступний Захід», тим самим скеровуючи свої громади до активної ворожнечі.

Викриваючи фарисеїв, Христос сказав їм: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди» (Мф. 23: 25). Тут, Спаситель прямо викриває фарисеїв у їхньому лицемірстві і святенництві та показує низькість їхнього характеру і вчинків. Спостерігаємо, що подібно до них лицемірно діє і Патріарх Кирил, коли говорить про уникнення жертв від війни, але не закликає зупинити цю несправедливу війну. Наслідуючи Христа, Який завжди відверто вказував на істину, ми повинні свідомо оцінювати наше життя й розуміти, що саме Російська Федерація зі своєю імпералістичною ідеологією хоче загарбати територію України. Тому ми маємо застерігати себе від лицемірства, яке бачимо в словах Предстоятеля РПЦ і бачити, що попри християнські заклики до уникнення жертв від війни Патріарх не напоумляє владу для закінчення цієї несправедливої боротьби. Шкода, що ієрархія РПЦ мовчить, знаючи про те, що насправді немає жодної «мирної операції», а відбувається цинічне знищення мирного народу.

Військові дії точаться на наших землях вже не перший рік. Проте, Патріарх Кирил оминає використання прямих оцінок, замовчує про гріх, про нелюдяну війну, яку почала Росія та виступає з закликом «надавати допомогу усім потребуючим» від воєнної ситуації. Обов’язком кожного християнина є любити ближнього та допомагати йому. Проте у закликах московських ієрархів не прослідковується виконання цього обов’язку: адже вони вводять в оману людей, підтримуючи неправдиву позицію влади щодо “захисту” населення на Україні та не засуджують факту нападу їх держави. Російська Церква вибрала повністю брехливий підхід: вона не викриває реалії братовбивчої війни, яку почала її держава, а просто закликає уникнення жертв під час війни, від якої мала б застерігати.

Після цього Патріарх зосереджується на пласті багатовікової спільної історії наших народів, що сягає Хрещення Русі святим рівноапостольним князем Володимиром. Так, усім добре відомо, що історія існування двох держав – Росії та України – розпочалася саме з міста Києва. У ІХ столітті саме з центром у Києві сформовано середньовічну державу – Київську Русь. Впродовж наступних кількох століть Руссю у широкому значенні називалась уся територія, де визнавали владу Київських князів. Але у вузькому значенні під Руссю знали землі Середнього Подніпров’я довкола Києва. Землі на північному сході, де згодом лиш сформувалося Московське князівство (територіально до якого зараз і належить Російська Православна Церква) називали Заліссям. Імперські амбіції Росії з’явилися значно пізніше. Так в своїх промовах, Московський Патріарх розвиває етно-філетистську ідеологію «руського миру», базуючись на якій вони хочуть загарбати нашу Державу і Церкву. Ціллю «руського миру» – є знищення й смерть тих, хто не згідний з нею й знаходиться в конфронтації з цією «системою цінностей» – що безперечно фундаментально підмінює православне вчення.

Далі у своїй проповіді Патріарх знову заявляє про начебто «Богом даровану спільність» наших народів та братську любов. Хоча ми чітко знаємо, що наші народи не є єдиними, а міф про «братні народи» є хворою вигадкою радянських пропагандистів на заміну російської імперської концепції – «триєдиного народу», яка й досі прагне насильно прив’язати українську та білоруську історію до російської та заперечити реальну історичну ідентичність окремих народів.

Для Патріарха Кирила є байдужою історично сформована самоідентичність наших народів та Церков. Він ігнорує те, що ми вже давно розділилися і немає ніякого «єдиного народу». Він нівелює прямий факт, який свідчить що Україна та Росія розвивалися за різних історичних умов і зазнавали впливи різних сусідів. Безперечно, що витоки українського, білоруського, російського народів – у середньовічній Русі початку ІХ століття. Проте їх формування у наступні століття проходили за різних історичних умов, як-от українська нація окремо розвивалася з центром у Києві. В цей час розвитку української Держави територія сучасної Москви була лише перефирією Русі аж до ХІІІ століття. Тобто наша Держава почала самостійний розвиток без Москви. Це й визначало суттєві народні відмінності. Але, на жаль, наші сусіди не можуть відійти від принципів монгольської Золотої Орди, до якої вони входили, і далі прагнуть забрати те, що їм не належить.

Таким чином, патріарх Кирил у своїй апології війни підтримує «путінську» денацифікацію українців, котрі насправді себе захищають. Він цинічно замовчує гріх нападу його держави, і що гірше – схвалює дії влади, благословляючи на вбивство мирних людей в Україні. Російські першоієрархи остаточно позбавились розуміння і відчуття людських страждань. Патріарх Кирил продовжує наполягати на тому, що панорами зруйнованих міст та фотографії загиблих людей, які передаються ЗМІ, є військовою пропагандою, переконуючи вірних у їхній фіктивності. Так, у російській стратегії релігійної раціоналізації війни проти України ми можемо побачити дію блокування християнської чутливості до зла.


6 червня 2022 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери