Московські храми – як ворожі дзоти

Віталій КЛІМЧУК

На майдані біля церкви
Відбуваються конфлікти,
Одні люди – в ролі жертви,
Інші – оголили лікті.

Витрясають кволу душу
Із ослабленого тіла,
Комусь пузо вельми душать
Бо в противника є сила.

Ділять церкву. Храм звисóка
Поглядає на юрбу.
Чоловік з підбитим оком
Вирива з дверей скобу.

У хустках парафіянки
Верещать дзвінкоголоссям,
Вони тут вже спозаранку
З розкуйовдженим волоссям.

Чути крики, навіть мати,
Хтось когось зацідив в зуби,
Одні хочуть щось узяти,
Інші – повернути згубу.

На майдані біля церкви
Повна чаша із емоцій
Непорозуміння вперто
Тінню пре на кожнім кроці.

В храмі – «руській дух» і «мір»,
Тут рулить московська сила,
Офіційний поводир –
Образ рідного кіріла.

– Люди! Ми тут без протекцій
І москва від нас далеко,
Волю нам подав Алѐксій
І немає небезпеки!

У нас батюшка хороший
З бородою і у рясі,
Йому навіть платять гроші
Не у гривнях а із раші…

– Ти, Іван, мовчи, як риба
Бо не відаєш, що дієш,
Піп у нас, то справжня глиба,
Пожинає те, що сіє!

Він у нас завжди «глаголить»,
І співає «пакі, пакі»,
Не відмовиться від столу
Від закуски і табаки…

– Ви розкольники, і баста!
І немає у вас вєри,
Бо в молитвах досить часто
Ви взиваєте Бандеру!

Віра наша канонічна
В рамках ем/патріархату,
І молитва руська, звична
На чолі з кірілом-татом!

Українська, православна,
Нєзавісіма, з нуля,
Ще поставим в церкві ставні,
Як на вікнах у кремля…

– Щиро вам скажу, по суті,
Наш сусід не зовсім жлоб,
Я сам бачив як той путін
Перехрещував свій лоб.

Мабуть «Вірую» він знає,
Бо рассєї справжній син,
Про народ свій любий дбає,
Справжній він християнин…

– Не дамо храм на поталу
Тим раскольтнікам-бандітам,
Їм завжди усього мало,
Чужим хочуть володіти!

…Біля церкви, на майдані
Час від часу «Пливе кача»,
Діти і мужі кохані
Мовчать в трунах і не плачуть

Їх серця волають криком
До свідомості вірян:
«Хто вкорочує нам віку? –
То ж від рук московитян.

Перст напутній від кіріла
Нас благословив на смерть,
Темна сатанинська сила
Затягла вас в круговерть.

Храми, як ворожі дзоти
Вас тримають у покорі,
До кремлівської мерзоти
Вас єднають мізки хворі…».

…На майдані біля церкви
Знов руйнуються мости,
І щоденно нові жертви,
Свіжі тесані хрести.

А в овечій добрій шкурі
Знову шкіряться вовки
І в елейному амурі
Скулять пісню «батюшки»,
Про «єдину, канонічну,
Автономну і святу…»
Звично і шизофренічно
Сіють власну сліпоту.

* * *
На майдані біля церкви
Ще не змовкла спірна річ.
Всі в очікуванні жертви,
Щоб свідомістю доперти
І тягар зіпхнути з пліч?
…Явно
Затягнулась
Ніч.