Важливість правильного розуміння рішення Синоду
Рішенням № 19 від 18 жовтня 2022 р. «Про можливість звершення богослужіння на честь Різдва Христового за Новоюліанським календарем 25 грудня 2022 р.» Священний синод не переносить святкування, не закликає відзначати Різдво за новоюліанським і не розпочинає перехід ПЦУ на новий стиль, а лише дозволяє звершити цю урочисту відправу як виняток у 2022 р. тим громадам, де є вірні, що бажають цього. Після 25 грудня Синод, одержавши інформацію з Управлінь єпархій, вивчатиме «реальну церковну потребу в здійсненні у близькому часі календарних змін».
Хто хоче святкувати 25 грудня, має бути готовим до повного переходу на новоюліанський календар
25 грудня – лише один із 365 днів у році. І хоча Синод зробив винятковий крок назустріч деякому суспільному запитові, треба розуміти: відзначати Різдво Христове за новим стилем, а всі інші дні церковного календаря жити за старим – неправильно! Не можна руйнувати календарне коло богослужінь, за яким Православна церква живе віками. А перехід на новоюліанський – це перенесення на 13 діб усіх незалежних від Пасхи великих і малих свят, присвятків, переважної більшості храмових празників, днів ангела тощо.
Чому необхідно переходити на новоюліанський календар
Науково доведено, що юліанський стиль застарів. У 1582 р., коли задля виправлення неточності запровадили григоріанський календар, різниця між ними була 10 днів. Нині – вже 13 і надалі збільшуватиметься. Однак і григоріанський недосконалий теж, тому на початку ХХ ст. сербський учений Міланович створив точніше числення часу, яке названо новоюліанським. Воно збігатиметься з григоріанським до 2800 р.
За новоюліанським стилем нині живуть такі православні церкви: Вселенський патріархат, Олександрійська (православні Африки), Антіохійська (православні Сирії та Лівану), Румунська, Болгарська, Кіпрська, Грецька, Албанська, Чеських земель і Словаччини. На юліанському залишаються: Єрусалимська, Грузинська, Польська, Сербська, Македонська, Російська, Українська, а також монастирі Афону (хоч вони є частиною Вселенського патріархату).
Перехід на новий стиль – це не лише можливість відзначати свята з великою частиною вселенського православ’я і західним християнством. Це і ще більше віддалення від «русского міра», адже найбільше за застарілий юліанум тримається РПЦ (надаючи йому трохи не сакрального значення).
Проблеми й ризики зміни календаря
Несприйняття переходу значною частиною духовенства, мирян і загроза чергового розколу. Перехід на новоюліанум у багатьох Церквах призвів до розколів. Подекуди він такий глибокий, що «старостильники» та «новостильники» між собою навіть не спілкуються, як-от у Греції. В Румунії до старостильників належать мільйони вірян.
Показовим є приклад Польської православної церкви, яка офіційно запровадила новоюліанський у 1924 р., але покинула його через… 90 років, констатувавши, що й за стільки часу 96 % парафій живе за юліанським календарем! Подібне сталося і в Македонській церкві, яка за кілька десятиліть повернулась на старий стиль, бо нового так і не сприйняв церковний народ.
Уповільнення виходу парафій із МП. Зміна юрисдикції – це і велика зміна свідомості людей, які донедавна були під великим впливом промосковських батюшок. Але додати сюди ще й перехід на новий календар може виявитися для цих наших братів і сестер занадто радикальною зміною.
Поверхове розуміння календарного питання. Багато людей, які вже готові святкувати Різдво 25 грудня, ще не усвідомлюють наслідків переходу на новий стиль. Адже більшість дат церковного календаря (тих, що не залежать від Великодня) будуть відтепер на два тижні раніше. Зауважмо: питання це порушується з року в рік тільки перед Різдвом, а не перед початком нового церковного року (14 вересня). Це означає, що суспільний запит на перехід ще слабкий.
Випускають з уваги, що та частина церковного календаря, котра залежить від рухомої дати Великодня, все одно не буде такою ж, як у західному християнстві, бо православна і римсько-католицька Пасха збігаються тільки в окремі роки.
Юліанський календар став складовою національної ідентичності. Переважна більшість нашого народу сприймає його як невід’ємну частину національної тотожності – разом із кирилицею, українською мовою, візантійсько-українським обрядом тощо. Яскравий приклад – наші парафії в діаспорі. Будучи у складі Вселенського патріархату й живучи на Заході, багато громад усе одно тримаються юліанського календаря, хоч минають десятиліття за десятиліттями та змінюються покоління.
Саме до юліанського прив’язані й дати традиційного укладу життя по селах, усілякі народні прикмети, прогнози і т. ін.
Що робити, коли є усвідомлене бажання жити за новоюліанським стилем
Церковний календар є загальним документом Помісної Церкви, зміни й доповнення до якого приймаються тільки соборно. Самовільне, одноосібне внесення змін до церковного календаря є порушенням канонічного порядку та підлягає осудженню. Миряни, які бажають перейти на новоюліанський календар, мають звернутися до настоятеля своєї парафії, а той – до правлячого архієрея, який зробить подання на Священний синод. Тільки після благословення церковної влади у храмі можна розпочинати відправи за новим стилем.
