Міф про «церковнослов‘янську мову» і чому церковнослов’янська, яка пропонується в УПЦ МП не є оригінальною старослов‘янською, а її зросійщеним варіантом

Росія активно пропагує ще один міф, буцімто церковнослов'янська мова, яку створив Кирило і Мефодій ще у IX сторіччі є в церковному вжитку РПЦ і УПЦ. «Церковнослов'янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Мефодієм. Це є вихолощена, відредагована і уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII — початку XVIII сторіччя. Це та редакція церковнослов'янської, яку Петро І у свій час дозволив», — зауважив історик Василь Кметь.

Тож почнемо спочатку.

Церковнослов'янська мова - південнослов'янська мертва писемно-літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов’янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Кожна слов’янська церква вимовляє богослужбовий текст по-своєму, тобто існують різні національні варіанти вимови церковнослов’янської мови (або ж ізводи).

Українська редакція (київський ізвод) церковнослов'янської мови розвивалася разом з розвитком живої української мови, яка взаємодіяла з церковнослов'янською мовою. Окремі характерні риси її відбиваються вже в другій половині X ст. — кінці XI ст. Українська редакція церковнослов'янської мови була опрацьована в «Граматиці Лаврентія Зизанія (1596) і кодифікована «Граматикою» Мелетія Смотрицького (1619), що разом з «Лексиконом» П. Беринди (1627) значно унормували як церковнослов'янську мову української редакції, так і староукраїнську літературну мову.

Київська православна митрополія та Греко-католицька церква використовували виключно київський ізвод в богослужбовій практиці.

Поступове виведення київського ізводу з богослужбової практики почалося в XVIII столітті).

1720 року указом царя Петра І на Лівобережжі та Київщині дозволялося друкувати книжки лише московським ізводом. Однак, українська вимова церковнослов'янських текстів зберігалася повсюдно, де проживав український народ.

1787 року промосковський митрополит Київський Самуїл Миславський вимагав, щоб при вивченні латинської граматики учні «изъясняли непременно правила российской грамматики, напечатанной и употребляемой при университете Московском».

24 жовтня 1794 року митрополит Самуїл видав наказ, в якому велів Києво-Могилинській академії використовувати московський ізвод, а не київський.

З часом, московський ізвод прижився в Наддніпрянщині. Однак, не до кінця. Все ще зберігалися певні норми київського ізводу.

На доказ того, що й у XVIII столітті зберігалися традиції київського ізводу, Михайло Максимович наводить римовану (рими: Владычни — вѣчный) епітафію на могилі Іскри і Кочубея на території Києво-Печерської лаври. Він підкреслює, що Феофан Прокопович і після п'ятнадцятирічного перебування в Санкт-Петербурзі не відучився вимовляти «ѣ» як «і» (рими: зритель-добродѣтелъ; лики-вѣки; дружины-перемѣны).

Українську вимову засвідчує в стилізованих на церковнослов'янський лад фразах Григорій Квітка-Основ'яненко:

«А Прокипъ Рыгоровычъ ... спива соби пид-нисъ псальму: «Склонитеся викы со человикы...»; «Возложите каменыя на нечестывую выю їи, и на руци и на нози іи...» «Такѣ командувавъ Рыгоровычъ…».»

Українську вимову церковнослов'янських текстів використовував і Тарас Шевченко, про що, наприклад, свідчать рядки в поемі «Марія»:

«Достойно — пітая! благаю! Царице неба і землі! воньми їхь стону…»

Отож для розвіювання міфу про старослов’янську від Кирила і Мефодія в РПЦ можна проаналізувати московський ізвод та київський:

Московський ізвод церковнослов'янської мови:

Псалом 90.

Хвала песни давидовы, не надписан у еврей, 90.
1 Живый в помощи вышняго, в крове бога небеснаго водворится,
2 речет господеви: заступник мой еси и прибежище мое, бог мой, и уповаю на него.
3 яко той избавит тя от сети ловчи и от словесе мятежна:
4 плещма своима осенит тя, и под криле его надеешися: оружием обыдет тя истина его.
5 Не убоишися от страха нощнаго, от стрелы летящия во дни,
6 от вещи во тме преходящия, от сряща от нападения и беса полуденнаго.
7 Падет от страны твоея тысяща, и тма одесную тебе, к тебе же не приближится:
8 обаче очима твоима смотриши и воздаяние грешниковъ узриши.
9 яко ты, господи, упование мое: вышняго положилъ еси прибежище твое.
10 Не приидет к тебе зло, и рана не приближится телеси твоему селению твоему:
11 яко ангелом своим заповесть о тебе, сохранити тя во всех путех твоих.
12 На руках возмут тя, да не когда преткнеши о камень ногу твою:
13 на аспида и василиска наступиши, и попереши льва и змия.
14 яко на мя упова, и избавлю и: покрыю и, яко позна имя мое.
15 Воззовет ко мне, и услышу его: с ним есмь в скорби, изму его и прославлю его:
16 долготою дний исполню его и явлю ему спасние мое.

Київський ізвод церковнослов'янської мови:

Псало́м 90

Хва́ла пíсні Дави́дові, не надпи́сан от євре́й
1 Живи́й в по́мощі Ви́шняго, во кро́ві Бо́га небе́снаго водвори́тся.
2 Рече́т Господе́ві: «Засту́пник мой єси́ і Прибíжище моє́, Бог мой, і упова́ю Нань».
3 Я́ко Той ізба́вит тя от сíти ло́вча і от словесе́ м’яте́жна.
4 Пле́щма Свої́ма осíнит тя, і под кри́лі Єго́ надíєшися, ору́жієм оби́йдет тя íстина Єго́.
5 Не убої́шися от стра́ха но́щнаго, от стріли́, летя́щія во дні,
6 от ве́щі, во тмі преходя́щия, от сря́ща і бíса полу́деннаго.
7 Паде́т от стра́ни твоє́я ти́сяща, і тма оде́сную тебе́, к тебí же не приближи́тся.
8 Оба́че очи́ма свої́ма смотри́ши і воздая́ніє грíшником узри́ши,
9 я́ко Ти, Го́споди, упова́ніє моє́, Ви́шняго положи́л єси́ прибíжище твоє́.
10 Не при́йдет к тебí зло, і ра́на не прибли́жится телесí твоє́му.
11 Я́ко А́нгелом Свої́м заповíсть о тебí сохрани́ти тя во всіх путе́х твої́х.
12 На рука́х во́змут тя, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твоє́ю.
13 На а́спиду і васили́ска наступи́ши і попере́ши лва і змія́.
14 «Я́ко на́ М’я упова́, і ізба́влю ї, покри́ю єго́, я́ко позна́ ім’я́ Моє́.
15 Воззове́т ко Мні, — і усли́шу єго́, с ним єсм во ско́рбі, ізму́ ї і просла́влю єго́.
16 Долгото́ю дній ісполню́ ї і явлю́ єму́ спасе́ніє Моє́».

Детальніше про це тут: https://religionpravda.com.ua/?p=69074

Отже, ми знову ж таки бачимо яскравий прояв брехні від роспропаганди. Загалом, як завжди - нічого нового...

І наостанок, чи чує Бог молитви лише однією мовою? Чи лише одна мова є «правильною» для молитви? Чи можливо комусь так зручніше виправдовувати себе?

facebook.com/vika.kovbasiuk.1