Берестянська церковна громада, що на Ківерцівщині Луцького району, 6 лютого цього року мала відзначати четверту річницю переходу у Православну церкву України. Та напередодні посеред ночі дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці спалахнув, як сірник, і згорів дотла. А на третій день після пожежі жителька Берестяного сфотографувала, як біля попелища засяяв хрест!
Врятували храмову ікону та українські прапори
Однією з перших у тодішньому Ківерцівському районі релігійна громада у Берестяному перейшла з московського патріархату у Православну церкву України. За це рішення у 2019 році проголосували більшість присутніх на зборах жителів села. Настоятель храму Василь Щур виступив проти переходу в ПЦУ, тож новим священником храму став отець Максим Подзізей. Прихильники московського патріархату стали проводити богослужіння з попереднім священником в іншому місці, а українські прихожани – у своєму храмі. Та рівно через чотири роки у ніч на 6 лютого, саме напередодні річниці переходу храму в ПЦУ, церква спопеліла дотла! Як зазначає отець Максим, попередня причина пожежі – коротке замикання.
– Дерев’яна церква спалахнула, як сірник, – з сумом згадує отець Максим Подзізей. – Це було після третьої години ночі. Люди міцно спали, то й не чули, що горить. Поки мені подзвонили, поки я добіг (а живе священник неподалік – авт.), то рятувати вже не було що. Встигли винести храмову ікону, що над дверима, і зняли два прапори – український синьо-жовтий та повстанський червоно-чорний, ми їх почепили десь за місяць до того.
З самого ранку біля спаленої церкви трудилися місцеві жителі, розбирали згарище, сподіваючись знайти вцілілі образи. Але вогонь знищив усе – навіть документи у сейфі. Викопали яму, де захоронили згорілі рештки, бо це освячене місце і його не можна оскверняти. І на цьому кургані поставили великий дерев’яний хрест як пам’ять про згорілий храм.
На цьому місці зводиться вже четверта церква
А на третій день після пожежі у післяобідню пору на місці згарища одна з місцевих жительок побачила дивне сяйво. І хоч злякалася, проте швиденько дістала мобільний телефон і сфотографувала. Знімок дива розійшовся серед односельчан, передавали його і знайомим, і чужим. Потрапило це фото і до мене, яке ми друкуємо на першій сторінці. На ньому й справді добре видно, як неймовірним сяйвом палахкотить хрест.
– А через якусь годину сяйва вже не було, – згадує очевидиця, яка не побажала назватися. – Я вирішила простежити, чи завтра знову буде світитися цей хрест, чи, можливо, це сонце, що заходило, так осяяло його. Наступного дня у ту ж годину глянула. Був яскравий захід сонця, але хрест не сяяв.
Цей чорний хрест, на якому нема таблички, отець Максим разом з прихожанами встановили на місці старих похилених пам’ятників. Таким чином вирішили впорядкувати поховання, бо зазвичай біля храму хоронили священників. Але чия це могила – невідомо. Навіть чоловік, який ще за Польщі ходив у церкву, не знав імені.
– Я теж бачив це фото нібито чуда. Але не надаю йому великої уваги, бо сонце може так освітити і буде такий відбиток, – впевнений отець Максим.
З цією думкою згідні й інші жителі, тому що, мовляв, ті, хто живе неподалік, не раз бачили, як виблискували й інші хрести від сонячного проміння. А от старші люди вважають, що це диво, і кажуть, що то Божа Мати оплакує згарище. Тим паче згоріла церква вже третя була на цьому місці.
– Старожили згадували, що першу розібрали австріяки на бліндажі під час Першої світової війни, – розповідає місцевий краєзнавець, історик Микола Подзюбанчук. – Згодом селяни притягнули на це місце старий млин, що стояв біля річки, почепили куполи. Цей храм стояв до літа 1977 року. І коли люди були по роботах, на косовиці, у село приїхали комсомольці та комуністи і трактором стали рушити церкву. Один дядько поклав дзвони на віз і хотів вивезти їх, та совєти не дали, забрали. Так дзвони безслідно зникли. Я потім розшукував тих комсомольців, думав розпитати, але всі вже повмирали, а то ж молоді хлопці були! Третя церква, яку збудували у 1994 році, згоріла ось тепер у лютому.
Зараз на цьому ж місці зводиться четверта. Місцеві жителі щодня, крім неділі, не покладаючи рук, трудяться на будівництві – по днях кожна вулиця села. Сподіваються, що завдяки їхній праці, пожертвам берестянців, земляків з Італії вже скоро постане новий величний храм. І знову у церкві залунає українське слово Боже.
