Міфи про похорон людини спростовує протоієрей Дмитро Черенюк, клірик храму Холмської ікони Божої Матері, у передачі «Церква і релігія» на телеканалі «Конкурент TV».
Панотець зауважує, що забобони, пов'язані зі смертю чи з особливістю поховань, мають глибокі корені в культурі. Їх передають з покоління в покоління. Проте християни не повинні цього боятися, бо маємо віру в Ісуса Христа, яка базується на Святому Писанні. І ми не керуємось страхами, а вірою в єдиного живого Бога: «Апостол Павло нас застерігає, що не дав нам Бог духа страху, а дав силу любові і здорового розуму».
Чому покійника виносять з оселі ногами вперед?
Душпастир пояснює, що традиція винесення покійника вперед ногами базується на древньому уявленні, що якщо людину винести вперед головою, то її душа нібито може повернутись назад. «Але ми знаємо, що від географічного чи фізичного розміщення тіла немає різниці, якою стороною піде душа. У християнському понятті смерть – це перехід від тимчасового до світу вічного, і душа жодним чином не прив'язана матеріально. Тобто орієнтація тіла при винесенні – всього-на-всього питання церемоніалу, а не якихось духовних практик. Люди, які так несуть покійного, не відволікаються на його зовнішній вигляд. А лікарі несуть хворого тільки головою вперед, щоб повністю контролювати ситуацію.
Чому завішують дзеркала, коли в домі хтось помер?
Традиція завішування дзеркал походить од віри в те, що дзеркало нібито відбиває не тільки тілесний образ людини, але і її дух, розповідає протоієрей. З його слів, дзеркало не має жодного магічного походження з християнської точки зору. Це звичайний побутовий предмет. А забобонні люди вірять, що душа може ніби заплутатися, застрягнути у відображенні чи злякатися свого відображення і піти не туди, куди потрібно.
«Ми знаємо, що людська душа стає перед Богом, їй не потрібен якийсь конкретний символічний засіб, щоб провести її до Нього.
Можливо, цей звичай має символічне значення: завішують дзеркала, щоб не відволікатися від самої обстановки смерті, щоб уникнути суєти світських речей. Тобто якщо ми вже прийшли на похорон, то слід молитися, підтримати сім'ю, скорбити і не відволікатися на інші фізичні речі. Як каже Екклезіаст, є час плакати, час сміятися, час ридати і час танцювати».
Чи треба покійнику класти гроші в домовину?
Панотець каже, що існує така думка: померлий повинен заплатити за переправу, щоб потрапити у світ мертвих. Для цього і кладуть гроші в труну. «Людям здається, що коли ти можеш купити все в цьому світі, ти можеш купити щось і там… Неодноразово я бачив, коли в труну кладуть гроші, цигарки, окуляри, бритви… І не просто чогось трішечки, а цілі пакети з речами. Для чого це все робиться? Покликали ж священника, щоб провести людину по-християнськи, а займаються якимось ніби язичницьким окультизмом. Відповідь дуже проста: це – людська невизначеність. Бо якщо ти християнин і віриш, що небіжчик, який іде до Бога, має стати перед Ним, то повинен класти їй не гроші, не речі, які були в цьому житті, бо це все тлінне. Ти повинен їй з собою покласти свою молитву і свою палку любов та пам'ять про неї. Причому кладуть жменю копійок, якихось 20 грн. Ніколи не бачив, щоб поклали якихось 5000 доларів».
Чому кажуть, що не можна нічого забирати з кладовища?
Священнослужитель розповідає, що побутує думка: якщо забрати щось із цвинтаря, це обов'язково накличе на тебе біду. Це пов'язано зі страхом перед «енергією смерті», яка нібито сходить на предмети, що є на могилках. Такий погляд є нехристиянським і суто магічним, не має нічого спільного з християнською вірою, яка вчить, що смерть – це природний процес переходу в інший стан, і ніяка енергія не залишає сліду на матеріальних предметах. У Святому Письмі немає жодних згадок про подібне, адже ми знаємо, що Ісус Христос переміг, подолавши смерть.
Чи можна влаштовувати застілля біля могил на кладовищі?
Застілля біля могили – це залишок дохристиянських обрядів, коли це застілля (тризну) ділили нібито з померлими, вважаючи, що так можна підтримувати з ними зв'язок. Нині це виглядає як спроба перенести якісь язичницькі обрядові моменти у сферу Християнства, адже Церква завжди підкреслює, що небіжчикам не потрібна їжа.
«Василій Великий каже, що найкраща пам'ять про покійного – це посилена молитва і щедра милостиня. Тож замість застіль на кладовищі більш благочестиво проводити поминальні обіди в трапезній. Тобто всьому є своє місце. Хочеться дуже звернути увагу ще на один момент: не несіть їжі на могилки. Це особливо стосується пасхального періоду. Всі ми ходимо відправляти за нашими рідними померлими на кладовище молитву. Люди приносять паску, яйця, цукерки і йдуть додому. Інші потому просто ходять це збирають і виносять все звідти величезними пакетами. Я неодноразово був свідком цього явища. Якщо ж це не забралось тими неблагополучними людьми, воно далі залишиться на могилі, прийдуть собаки чи коти, прилетять птахи і з'їдять це все, але вони розривають могили, спаплюжують пам'ять про ваших рідних. Хочете принести щось – несіть до храму, віддайте нужденному, але не залишайте на кладовищі», – наголошує панотець.
Чи треба робити поминальні обіди і чому виник такий звичай?
Цей звичай стосується попереднього питання. Обіди – це спосіб єднання живих і не є каналом для спілкування з мертвими. Вони виникли як спосіб спільної молитви, як підтримка для тих, хто залишився без своєї рідної людини. Ця традиція має глибокий сенс, адже через цю трапезу ми висловлюємо співчуття, підтримуємо родину, виказуємо свою єдність і любов до тих, хто залишається на землі.
«Апостол Павло в Посланні до коринтян пише: якщо один член страждає, страждають із ним і всі інші. Поминальні обіди – це, в принципі, є якимось актом милосердя, спрямованим на зміцнення зв'язків між живими, але не способом впливу на померлих. Слід пам'ятати, що для померлих важлива молитва, їх кількість, а не кількість страв на столі. Чи доцільно влаштовувати ці поминальні обіди – кожна людина вирішує сама. Але одне велике прохання: якщо влаштовуєте, то на них не має бути ні краплі алкоголю. Адже все робиться, щоб пом'янути добрим словом, молитвою. А з використанням алкоголю поминальний обід перетвориться на якусь забаву», – ділиться власними спостереженнями протоієрей Дмитро Черенюк.
Програма «Церква і релігія» – спільний проєкт каналу «Конкурент TV» та єпархіальної телестудії «Собор». Повністю випуск можна подивитися ось тут.
