Представляючи природу, історію та унікальні місця кількох сіл Луцького району, журналісти програми «Заїхали в гості» не оминули й церковного життя.
Село Воротнів, храм Різдва Пресвятої Богородиці
Кореспондент Алла Надточій розпочала огляд із цієї пам’ятки архітектури національного значення та її настоятеля протоієрея Івана Левковця. Душпастир служить тут уже понад 30 років. А стіни святині оберігають історію майже трьох століть. Отець Іван розповідає, що церква пережила руйнування, її закривали, забороняли служити. Природні стихії теж добряче свого часу зруйнували покрівлю церкви й не лише її. Усе відновлювалося руками парафіян, які й тепер дбайливо ставляться, щоб зберегти і примножити надбання дому Божого. Щоправда, нині з цим дещо складніше. Повномасштабна війна внесла свої корективи і більшість ресурсів скеровується на допомогу парафіянам-військовим. Але, запевняє панотець, саме завдяки українським військовикам життя набуває змісту, адже у храмі вінчають подружжя, охрещують немовлят і молять Господа Бога за мир в Україні.
Пригадав отець і розповіді старожилів: у 1961 році на території храму знімали фільм «Сліпий музикант».
Село Романів, храм Благовірних князів Бориса та Гліба
Доктор історичних наук, житель Романова Юрій Михайлович стверджував, що в 1880 році на території села спорудили Михайлівський храм. Але оскільки до громади належали ще кілька населених пунктів, то святиня не вміщала всіх парафіян. Ось чому через кілька літ у селі постав новий дерев'яний храм. Його звели місцеві жителі власноруч, а тривало будівництво майже 10 років. Михайлівський храм не зберігся – його знищили, церква ж Благовірних князів Бориса та Гліба вціліла.
Настоятель о. Діонісій Клюковський розповідає, що місцевий священник, колишній репресований, Максим Федорчук у своєму щоденнику розповів, як романівці й жителі навколишніх сіл пережили утиски християн.
У Романові теж храм закривали совєти, грабували, руйнували… Але зусиллями активістів вдалося багато зберегти. Тепер він красивий та відремонтований і ззовні, і зсередини, частково проводиться реконструкція за кошти громади. Це стало можливим після того як у 2019 році парафіяни змінили підпорядкування і перейшли з рпц до Православної Церкви України.
Отця Діонісія призначили настоятелем храму в 2020 році. Він пригадав: «Коли я прийшов сюди, то завдяки людям повністю відреставрували церкву. Є фотокартки і відеоматеріали, як знищувався храм... Все відновили наші люди власноруч. Вони проявили смирення і показали Богу своє бажання, розпочавши збирати кошти на реставрацію церкви. Збір тривав два роки у час війни. Офіційно залучили коштів до реставрації нашого храму 3 600 000 гривень. Окрім цього, ми, безперечно, долучалися і до підтримки наших військових».
Село Веснянка, християнсько-патріотичний табір «Острів»
Капеланське служіння у житті протоієрея Андрія Мовчанюка триває вже майже 25 років. Спочатку то були медичні заклади і школи, а тепер у цьому селі він опікується реабілітаційним центром для дітей і військовослужбовців. На сьогодні, переконаний душпастир, це одне з нагальних питань, вирішенню якого слід приділити велику увагу. «Хлопці, які повертаються в мирне життя, на жаль, не готові до цієї реальності, не готові і їхні сім'ї, не готове суспільство. Такі центри мають бути, де вони можуть прийти і залишатися, бути самими собою. Мусимо зробити все, щоб повернувшись сюди, вони могли себе віднайти», – пояснює душпастир.
Ідея створення реабілітаційного осередку виникла у 2020 році. Разом з іншими священниками збиралися в гаражі отця Андрія, організовували зустрічі в дитячому таборі «Сонечко». Але коли розпочалася повномасштабна війна, постало питання, де проводити такі зустрічі, розповідає душпастир. Каже, що завжди мріяв мати щось своє, де можна було б розвиватися і вдосконалюватись. І таке добровольче формування створилося при Підгайцівській ОТГ.
«У нас із командиром, з яким у 2015-му служили на Луганщині, виникла ідея створити реабілітаційний осередок у селі Веснянка. Сьогодні ми спільно, духовенство і військові, робимо справу, за яку дякуємо Богу. Бо все вдається, і це подобається дітям, їхнім батькам і самим військовим. А ми пишаємося, що на Волині ми серед перших, хто створив такий навчально-реабілітаційний центр», – розповідає священнослужитель.
Новостворений заклад розрахований на 50 ліжкомісць. Є кухня, всі інші умови для перебування теж створено.
«Спочатку мені було дуже важко психологічно одягнути на себе військову форму. Приїхавши декілька разів у зону АТО, зрозумів, що час перебування там зовсім маленький, але ти хочеш якнайбільше допомогти хлопцям. І коли я приїжджаю до них у формі, вони мене сприймають відразу як свого. Вони приїжджають сюди, знають, де я був, і нічого не треба пояснювати», – запевняє панотець.
Він розповідає, що разом із ним у деканаті служить 13 священників. Усі докладаються, щоб залучити кошти на реабілітаційний центр. «Але є ті, хто на 60 % забезпечили тим, що маємо сьогодні. Це сім'я з Підгайців. Чоловік – іноземець, з Німеччини, жінка – українка. Вони нам допомагають. Велика подяка і Підгайцівській ОТГ, їхньому комунальному підприємству, жертводавцям, підприємцям – усі допомагають, ніхто не відмовляє», – запевнив отець Андрій.
