Неділя п’ята після Великодня

Символічною та повчальною навіть у сьогоденні є зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля, близько півтори тисячі років до Христа, який існує до сьогодні. І тут відбулася зустріч Христа й самарянки. Доти єврейський і самарянський світи ненавиділи однé óдне, хоча їхні прадавні корені – спільні.

Стомлений кількома годинами ходи під гарячим промінням сонця, Господь сідає біля криниці відпочити. Учні його пішли до міста купити харчів. У цей час жінка-самарянка приходить із міста до криниці набрати води. Христос просить у неї напитися. Як відомо, на сході з великою охотою завжди поспішають подати води стомленому подорожньому. Слова ж Ісуса викликають сумнів у самарянки, бо юдеї та самаряни настільки не любили одні одних, і старались не мати між собою геть нічого спільного.

У подальшій бесіді Спаситель говорив самарянці про живу воду Свого вчення і Своєї цілющої для душі благодаті, яка заспокоює духовну спрагу людини, відкриваючи перед нею вічне життя. Якою щасливою почуває себе самарянка, коли Ісус, у Якому вона побачила Пророка, незважаючи на втому, в досить довгій розмові роз’яснює їй сумнів та питання її душі!

Самарянка була звичайна жінка, і в неї особисто не було ворогування проти юдеїв. У простоті свого серця висловлює здивування, що невідомий юдей не гордує пити воду з її посудини. Вона розцінює Подорожнього як людину, що має, на її думку, таку саму душу і такі самі потреби, як і вона сама.

Самарянка спершу не сприйняла слів Христа про «воду живу». Жінка не знала іншої води, крім цієї, що була в криниці старозавітнього патріарха Якова. Але як тільки зрозуміла, що перед нею – великий Пророк, бо Він знає її гріховне життя, відразу просить розв’язати віковічну суперечку: в якому храмі треба поклонятися Богові – на горі Сіон, як євреї, чи на горі Гаризíм, як самаряни? Господь навчає самарянку, що Богові належить поклонятися «в дусі й істині» на всякому місці, й виявляє співрозмовниці Себе як Божого Посланника – Месію.

Христос приходить до людини, щоби дати визволення, звільнення від гріха. Він приходить, щоби дати людям щастя. Він приходить, щоби наповнити людину Духом. І тут, біля криниці Якова, ці два світи сходяться разом. Бажання самарянки і бажання Христа переплітаються. Вона бажала щастя, а Він хотів дати щастя. Вона хоче знати істину, пильно стежить за кожним словом Спасителя, і розмова з Ним вертає спокій у душу, приносить їй глибоку радість. Цим скарбом самарянка сама не хоче втішатись, поспішає до міста і каже людям: «Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?» (Ів. 4:29).

Господь наш вічною правдою і Божественною ласкою Своєю єднає всіх людей без різниці, живою водою благодаті Духа Святого подає оздоровлення всім, хто приходить до Нього. Як говорить апостол Павло, в Христі єднаються всі: «нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28).

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 5 (138)