Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіГорохівський деканатУ 95 років заповів онукам і правнукам… тримати вдома настільною книгою «Кобзар»
Статті

У 95 років заповів онукам і правнукам… тримати вдома настільною книгою «Кобзар»

Леся Влашинець Світлина з сайта volyn.com.ua.

Нинішній день народження Володимира Шворука у Смоляві Горохівського району відзначили всім селом. Гостей у хаті зібралося так багато, що ніде було яблуку впасти.

Дивлячись на пана Володимира, його міцну поставу і світлу усмішку, можна уявити, яким вродливим він був парубком. «Бог послав мені дуже хорошого чоловіка. 58 років уже живемо разом, а він на мене і голосу не підвищував, слова лихого ніколи не сказав», — розповідала дружина іменинника Пелагія Іванівна — теж смолявчанка, молодша за свого судженого на 10 літ. Виросла з ним по сусідству, одне одного й досі пам’ятають непосидючими дітлахами.

Як побралися, то господарювали однаково старанно заради хліба насущного і духовного. Пані Пелагія працювала на різних роботах у колгоспі. Володимир Васильович усюди вирізнявся сумлінністю, тому першим освоїв парову молотильну машину та комбайн. Одного разу перекинувся на косогорі, молотити на якому відмовилися інші механізатори. Добре, що неподалік були пастухи. Переповідають, вони землю руками дерли, щоб витягнути з–під агрегата комбайнера.

У селі кажуть, що ангел-охоронець ніколи не залишав Володимира Шворука.

У селі кажуть, що ангел–охоронець ніколи не залишав Володимира Шворука за його доброзичливість, порядність, чесність. У роки Другої світової війни він двічі був поранений. У молодості підрядився на найважчу ділянку в Лобачівському лісництві: в цеху переробки деревини подавав на верстат величезні кльоци (колоди). Як «заробив» грижу, то влаштувався кочегаром. І на цій роботі небесний охоронець уберіг Володимира Васильовича тоді, коли на паровому котлі зірвало кришку. Вона відлетіла в ліс на 250 метрів, але спершу знесла з голови і розірвала навпіл шапку. Цей трафунок не минув безслідно, бо ще довго не міг розмовляти.

Володимир Шворук завжди горнувся думкою до Бога. В повоєнні роки щодня зі смутком дивився на сільський храм Святого архістратига Михаїла — пам’ятку архітектури місцевого значення, зведену в 1783 році. Атеїсти закрили його на довгі 40 літ. Відновлення храму, ремонт церковної хати Володимир Шворук із односельчанами сприйняли як місію від Бога.

Його обрали церковним старостою. Із однодумцями переконав тодішнього священника замість служити старослов’янською мовою навчати людей рідною. Ходив у церкву аж до минулорічного березня. Радів, наче дитина, почувши звістку про Томос, про перехід смолявської святині в лоно ПЦУ. Якби не інсульт, поспішав би до неї й досі. І все ж… «Молитви шепоче з раннього ранку, вдень і до пізньої ночі», — дивується вся сім’я Шворуків.Батьків із любов’ю доглядає донька Надія. Ця привітна жінка майже тридцять років очолювала педагогічний колектив Богунівської початкової школи. Каже, Пелагія Іванівна завжди бажала доньці найперше долі, щедрої на сімейну любов і повагу, як у неї. Із Володимира–Волинського на малу батьківщину спішить син Василь Володимирович із дружиною Наталею. У 2014 році він одним із перших з болем сприйняв напад на Україну російського агресора і пішов рятувати державу добровольцем. Був поранений, але повертався на передову, бо по–іншому чинити не міг.

Любов до України успадкував від батьків. У хаті Шворуків біля батькового ліжка поруч із молитовником й досі лежить «Кобзар». Ще не так давно Володимир Васильович міг годинами цитувати Шевченкові вірші. Коли Надійка і Василько були маленькими, казав дружині: «Казки — ​казками, а кожне слово Пророка — ​то велика наука». Читав їх, милуючись, як дитячі оченята світилися захопленням, а внукам Володимирові з дружиною Вікторією, Михайлові з дружиною Іриною та правнучатам Сашкові і Богданочці заповів, щоб «Кобзар» не переставав бути настільною книгою і в їхніх домівках.

Усі вони приїхали вітати ювіляра зі святом. Разом із нинішнім настоятелем храму Святого архістратига Михаїла отцем Андрієм Лотоцьким молилися перед новою великою іконою — ​дарунком від духовного наставника, хористів і церковної громади. Смолявський сільський голова Тетяна Столярчук вручила ювілярові квіти й сердечно побажала зустріти так само гарно сторіччя. Учасниці зразкового дитячого фольклорного колективу «Василинка» Софія Потоцька, Ірина Подолець і Уляна Романова, їхні творчі наставниці — ​директор «Просвіти» Любов Фіщук, художній керівник Лідія Бочковська віншували іменинника віршами й піснями. Ювілярові міцно тиснув руку знаний на Горохівщині доброчинець, власник СФГ «Нива» Анатолій Маслічук.

… У хаті Шворуків, як і зазвичай, панували злагода, сімейна любов, доброзичливі жарти. Джерелом струменіли спогади, всміхалися діти і дорослі, припрошувала всіх до багатого столу чудова родина. Володимирові Васильовичу настільки подобалися ці гостини, що несподівано для всіх заспівав «Ой зелене жито, зелене, хорошії гості у мене». Дай Боже зустрітися і на столітні іменини такої чудової людини!

Volyn.com.ua

18 березня 2020 р.
Інші статті за рубриками: Горохівський деканат
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери