«До когось він приїде на танку»: чесне інтерв'ю про Святого Миколая

Міла РОСПОПА

Коли я думала про те, яким має бути це інтерв'ю, то уявляла, що отець Костянтин Марченко із Жидичинського монастиря побуде мені трохи Миколаєм. Від імені святого поговорить про добро і підтримку, про подарунки і те, чи зупиняють Миколая на блокпостах. Я уявляла, що батьки читатимуть цю розмову своїм дітям в очікуванні найдивовижнішої ночі року. І якщо цього року Миколай прийде не до всіх, мені просто хотілося нагадати, що він всіх пам'ятає.

Отець Костянтин каже: Миколай працює не так. Він приходить до нас через турботу інших людей. Через раптове і безкорисне бажання бути потрібними одне одному. Саме тому комусь він буде не цукерками під подушкою, а українським прапором над звільненим містом. Не айфоном, а зустріччю з рідними. Не іграшками, а бездоганною роботою протиповітряної оборони.

У Жидичині сім років поспіль отець Костянтин та десятки волонтерів робили чудове свято для дітей. Цьогоріч вперше за сім років Миколай скромно зустріне малечу в підвалі. Бо де би зараз не були українці, і на які небезпеки ворог би їх не наражав - всі ми заслуговуємо на свято. Про найособливіше свято року, про труднощі, про любов і перемогу добра ми говорили у чесному інтерв'ю для сайту новин Луцька та Волині «Конкурент».

— Отче, як гадаєте, яким буде святкування цього року?

— Як кажуть, Святий Миколай просив передати (сміється – ред.), що свято буде прекрасним, як завжди. Щось трошки зміниться, ввідкоригується в підходах до святкування у зв'язку з війною і тими неприємними ситуаціями, які є навколо нас. Але цей меседж добра – він про те, що ніхто не забутий, про те, що всі відчують турботу та любов – як наші дітки тут, так і солдати на передовій. По-іншому просто бути не може. Ніяке зло, ніякий ворог, ніяка тьма не здатні погасити справжнє світло і справжнє тепло.

Кожного року ми робили невеличне театралізоване дійство у кожній громаді, де показували, як зло противиться святу. А цього року це зло вийшло на новий глобальний рівень, і знову хоче завадити нам. Але свято однозначно буде, по-іншому навіть бути не може.

— Як ви готувалися до цього дня? Чи не завадила цьому війна?

— Цього року десь починаючи із жовтня ми вирішили багато молитися, щоб дав Бог мудрості, як вчинити зі святом. Тому що є ряд небезпек, а ми завжди турбуємося про діток. Бо хто-хто, а діти мають бути у найбільшій безпеці. Водночас, ми не можемо лишити діток без уваги. Тому просто молилися, щоб Господь дав мудрості, як вчинити. І зрештою вирішили: Миколай не може порушувати традицію. Але цього року він зустрічатиме дітей у підземеллі – в укритті. Таким чином малеча зможе прийти невеликими групками, побачити Миколая, і отримати ці тепло, турботу та любов. Ну, і, зрештою, подарунки. Наші люди здатні робити ці подарунки і в окупації, адже дитина – це найсвятіше.

— Миколай цього року має і сам пройти випробування, аби потрапити до всіх чемних діток. Як йому це вдасться?

— Думаю, як і всіх, Миколая будуть спиняти на блокпостах, тому що наші військові і поліцейські в першу чергу дбають про безпеку. Але коли побачать, що їде «старший», то обов'язково будуть пропускати і сприяти. Аби Миколай устиг до всіх завітати.

— Чи прийде Миколай до діток, які зараз живуть на тимчасово окупованих територіях?

— До всіх, він обов'язково прийде до всіх. По-іншому просто бути не може. Цього року до багатьох Миколай приїде навіть на БТР, на танку разом з нашими військовими, щоб над тими окупованими містами і селами повісити україський прапор. Це буде найбільшим подарунком і дорослим, і дітям.

— А бажання українців змінилися? Чого зараз, на вашу думку, діти і дорослі просять від Святого Миколая?

— Бажання змінилися в міру особистого сприйняття дійсності у кожного. Хтось вже не просить собі айфона, а просить, щоб тато, мама, брат повернулися з фронту. Загалом треба віддати належне і батькам, як добрим учням Миколая – вони вміють берегти своїх дітей, огорнути їх своєю увагою. Тому хтось більше відчуває на собі страх війни, а хтось менше.

Головне завдання Миколая цього року – дати змогу україським дітям відчути: що би не відбувалося навколо – добро завжди перемагає.

Тих, хто втратив свої домівки, Миколай знайде і в пунктах незламності. Це державна ініціатива, але я знаю також і багатьох волонтерів, які турбуються про тих, хто не має житла, не має, як зігрітися, тощо. Миколай завжди діє через інших людей. Це так було, є і буде. Адже добре життя, добрі вчинки Миколая знаходять продовження у кожному з нас. У тому, мабуть, найбільша цінність його життя. Він здобув силу-силенну помічників. І в ці дні кожен, хто просто по-людськи відноситься до потреби ближнього, є наслідувачем Миколая.

— Багато українців цього року вимушено опинилися за кордоном. Чи зможе Миколай знайти їх у чужих країнах, чужих домівках? Чи існують кордони для Миколая?

— Для Святого Миколая не може існувати ніяких кордонів, крім одного – кордону в людському серці, який не пропускає добро. А там, де є люди, здатні бути шляхетними, людяними – неважливо, чи це Польща, Канада, Італія, а чи Жидичин – там буде Миколай. Важливо, щоб наше серце могло випромінювати цю доброту.

— До вас приходить Миколай?

— До мене? Він з нами живе! (сміється – ред.). У нас Свято-Миколаївський монастир, і Миколай завжди разом із нами. Але нам цікавіше бути його помічниками. Це така еволюція: спершу ти отримуєш, а на якомусь етапі життя ти готовий віддавати. В цьому, мабуть, і фішка цього свята – те, про що мріяв Миколай: щоб одного дня ти з отримувача став тим, хто буде подарунки роздавати.

— Що найособливіше ви отримували від Миколая?

— Я в дитинстві не особливо отримував щось від Миколая, бо це були радянські часи, і моя сім'я була не дуже релігійна. Але вже пізніше, у 90-х, коли Україна стала незалежною, а я вже був не зовсім дитиною – якась мандаринка, шоколадка завжди були.

— Чи є якісь бажання, з якими не варто звертатися до Святого Миколая?

— З егоїстичними. Навіть якщо це твоє особисте бажання, твоя мрія – ти в цьому всьому маєш думати не виключно про себе. Наприклад, якщо ти просиш цукерку – треба просити достатньо, аби поділитися з іншими. Коли хочеш мати айфон – то щоб міг, наприклад, гарно зняти відео комусь на радість. А якщо це бажання тільки мені і більше нікому – це неправильно. Ми маємо бути потрібними іншим. Бо сьогодні ми як ніколи потребуємо одне одного. Потребуємо тепла, посмішки, уваги одне одного – це дуже важливо. Це те, що від нас хоче Миколай.

— Розкажіть мені трохи про святого Миколая. Де він народився? Яким було його життя?

— Святий народився на території сучасної Туреччини. Тоді християнство було поширеним, і його родина була християнською. З раннього віку він присвятив своє життя церкві, був дуже освіченим, був учасником Вселенського Собору. Ревно відстоював віру, коли єретик Арій заперечував те, що Ісус Христос є нашим Господом Богом. Але полюбили його не стільки за його глибокі пізнання в богослів'ї, скільки за його життя. Ми живемо вже 1700 років після нього, і досі про нього пам'ятаємо. А це означає, що вражаючим було його буденне життя. Щодень.

Бо коли ми з вами справжні? Не тільки коли раз в неділю прийдемо до церкви. Ми тоді такі гарні, з витриманим дрескодом, правильні. Але вдома з рідними ми не завжди такі, як в неділю в церкві. Людину пам'ятають не за недільне стояння, а за те, якою є вона щодня.

Будні Миколая були наповнені тим, про що він говорив – любов'ю, турботою. Відомий випадок, який ми до нині оспівуємо: люди в його пастві жили у великій бідності. Такій, що один батько хотів віддати своїх дочок на блудне життя, тільки аби вони заробляли гроші. І коли Миколай про це дізнався – він таємно закинув мішечки з золотом у їхню оселю, аби лиш батько цього не зробив. Коли він годував людей, коли він... Тут навіть некоректно буде виділяти якісь конкретні випадки із життя, тому що їх було багато. Інакше б його просто не запам'ятали. Це ми з вами живемо у вік інформаційних технологій, коли можна про якусь маленьку дрібничку розказати на весь світ. А за нього говорили його вчинки.

— Діти і дорослі сприймають день Святого Миколая як день, коли може трапитися диво. Батько, який готовий був віддати доньок у блуд, отримав мішечки з золотом від Миколая, і це стало справжнім дивом. Водночас, цього року дуже багато українських дітей опинилися у скруті. І коли вони прокинуться зранку 19 грудня, то можуть просто не побачити цього дива. Що би їм сказав на це Миколай?

— Мені здається, що кожен з нас зрештою отримає своє диво. Ми живемо у такий страшний, але важливий час у нашій країні, що коли ти зранку прокинувся – це часто і є диво.

Цього року Миколай десь підкреслює справжні цінності. Те, про що ми ніколи не задумувалися. Хто з нас, людей, думає, наскільки важливим є просто вільно дихати, поки не захворіє на астму? Чи думаємо ми, що завтра може не настати? А може ж. Коли ти прокинувся у своїй оселі, зі світлом, у теплі, і в твоєму холодильнику є, що їсти – що це, як не диво сьогодні? Миколай піднімає ставки. Каже, що подарунки будуть і далі, але поруч із тим нам потрібно вчитися розуміти, що є надважливим, і що є більш цінним.

Діти, в яких батьки служать на фронті, відмовляться від усіх солодощів світу, аби побачити батьків. Це велика наука для всіх нас. І якщо правильно до неї відноситися – це зробить нас сильнішими і глибшими. Відверто, до цієї війни ми все дешеве почали робити цінним, а все цінне нівелювати. Минула зима все дуже швидко розставила на місця.

— Різдво і народження Божого Сина – це свято надії. У той же час, багато із нас зараз живуть без неї. Де українцям сьогодні шукати надію?

— Люди починають сприймати церкву як місце, де можна зустрітися з Богом, а не просто гарний храм з гарним хором, після того, коли в їхнє життя прийшла біда. Біда така, що ти не маєш надії на людей, і знаєш, що ніхто, крім Бога, тобі зараз не допоможе. Господь, Миколай своїм заступництвом – вони допомагають.

Гарний спосіб утвердитися у вірі – це задавати запитання. Є така проста істина: правда не боїться запитань. Якщо питання ставить тебе у незручне положення – значить, у тобі є щось, не до кінця правдиве. Це і мене утвердило у вірі. Свого часу, коли віра в мені зароджувалася, я теж задавав питаття. На 40-му мікрорайоні підходив до воріт Миколаївської церкви і питав: «Господи, що ти від мене хочеш?». Може, це дещо виклично. Але до сьогодні мені не соромно за ці запитання, бо справжні відносини з Богом і мають бути такими щирими.

Не треба робити гарну міну при поганій грі. Може, сьогодні багато людей не розуміє Різдва тому що ми, християни, робимо вигляд, що все класно, хоч і самі у це не віримо. Ми говоримо про Миколая, як про казкового персонажа. Це неправильно. У нас люди не бачать живості.

У Жидичині традиційне свято для дітей у нас готують до 60 волонтерів. І я кажу їм цього року: Миколай придумав випробування для нас, як нам зреалізувати цей посил добра. Миколай живий у нас. Апостол Павло казав: «Наслідуйте мене, як я наслідую Христа». Я хочу побажати нам усім наслідувати Святого Миколая. Щоб навіть у найкритичніші моменти нашого життя ми вірили і знали: після найтемнішої ночі буде світанок.

konkurent.ua