Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Статті

Свято душі нашої

Ольга ГОЙДЕНКО

Ви помітили? Розкіш людського спілкування – незрима остання «нотка», яку відчуваємо здебільшого вже насамкінець, а то й по завершенні доброї розмови, що залишила по собі глибокий слід. Чи почуваємося від того натхненними, спроможними зрушити гори? Чи стали більш людяними, сильнішими духом? А може, почулися щасливими, «своїми серед своїх»? Спричинити такі зрушення, окрім внутрішніх чинників, може й спілкування з добрим співбесідником, цікаве і корисне для душі, розуму, серця, яке ще й спонукатиме до роботи над собою, а отже, змін на краще. Адже в розмові з мудрим збагачуєшся його знаннями, зі спраглим життя – вчишся цінувати кожен день, а з тим, хто сповідує одні з тобою цінності, почуваєшся «ягодами з одного поля». Шукаймо таких співбесідників, ставаймо ними самі, спілкуймося, примножуймо наші духовні скарби – і Бог нам у поміч!

За кілька днів до Світлого Воскресіння Христового маємо втіху поповнити порадницьку духовну скарбницю, поговоривши про небесне і земне, скороминуще й вічне із митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом.

– Упродовж Великого посту докладаємо всіх зусиль, аби гідно зустріти Великдень. Що необхідно і достатньо для звичайної людини, аби мати право вважати своїм святом цей Празник над празниками?

– Найперше маємо усвідомити, що Світле Христове Воскресіння – не просто свято як вихідний, а неперевершена подія християнського значення. Віруюча людина в першу чергу проходить до Великодня через піст, насамперед – через канон Андрія Критського, який невипадково читають і на першому, і на п’ятому тижні. Андрій Критський описав життя людини від її гріхопадіння до навернення до Бога й можливості покаяння. З цього канону розуміємо: все буття наше зациклене на Спасителі. Людина без Бога не здатна спастися. Самостійно може тільки грішити, а той гріх усе далі й далі відштовхує її від Господа, призводячи до смерті. Бо завдання диявола – не просто знищити найкраще Боже створіння, а й стерти саму пам'ять про нього. Тож коли говоримо про Ісуса, то кажемо, що Христос смертю смерть подолав, а відспівуючи спочилу людину – «Вічная пам'ять». Для віруючої людини Пасха – це насамперед перемога над смертю і пам'ять про неї як про Образ Божий, Який мав Своє буття на землі. Не випадково читаємо на надгробках: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє». Це – молитва розбійника, але кожен із нас повторює за ним: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє.

– Відомі слова: «Бог є любов». Вітаючи одне одного, неодмінно бажаємо Божої любові. А ще ж і самі все життя вчимося любити – Бога, ближнього, зрештою самих себе як творіння Боже...

– Звісно, ми підтверджуємо слова євангеліста Іоана Богослова, що Бог є Любов. Саме від цієї Своєї безмежної любові Господь створив світ, людину, яка могла б відчути таке ставлення, що проявляється в усьому. Прославляючи Творця, людина блаженствувала. Заради блаженства тварі й слави Творця, за задумом Божим, і було створено людину. Тому, прославляючи Господа, ми перебуваємо в цій любові, а якщо хто відходить від Нього, втрачає її у собі. І євангеліста Іоана Богослова саме тому ще називають апостолом любові, бо казав саме про таку, яка єднає людину із Самим Творцем; без неї людині неможливо об’єднатися із сутністю буття Божого.

– А наша віра – як визначити її у собі? Як вона позначається на нашому житті?

– Віра – це наша впевненість у невидимому як видимому, бажаному, очікуваному -- як дійсному. Без віри неможливо догодити Богові. Вона дає людині можливість збагнути своє місце у цьому світі. Коли віримо, то наближаємося до Бога, обираємо шлях уподібнення, приєднання до Творця, Якому цілком довіряємо. Ти маєш віру, коли, покладаючись на Господа, по-простому кажучи, не боїшся за завтрашній день; майбутнє не лякає тебе, бо ти з Богом. Пригадуєте, як говорив апостол: «Із Богом я готовий бути і в пеклі»? Якщо ти з Господом, нічого не страшно.

– Отож берімо до серця – «Якщо ти з Господом»… Але ж іще треба знайти в собі сили за будь-яких обставин шукати опори у вірі в Спасителя. Адже одні з нас у труднощах наближаються до Христа, а інші, наче ображені на випробування, котрі видаються їм непосильними чи незаслуженими, – відходять іще далі, риторично запитуючи: «Де той Бог?!!»

– Якщо людина запитує: «Де той Бог?!», то це не Господь її покинув, а вона сама відійшла від Христа. Тому шукає Його і запитує: «Де той Бог?!» А той, хто з Богом, дякує Йому і за скорботи, і за радості, які Він посилає, бо й вони спрямовані на наше навернення до Бога. Знаєте прислів’я? «Коли тривога, тоді до Бога, а по тривозі – і по Бозі». Якщо людина добровільно свідомо відходить від Господа, то Він попускає їй певні випробування і тим самим знову навертає до Себе – але тільки коли ми самі того прагнемо; тоді це – промисел Божий.

– Ви берете участь у передачах циклу «Людина духовна» на Волинському телебаченні, співзвучному нашій порадницькій рубриці «З духовної скарбниці», котра також є своєрідним рупором вічних цінностей на всю Україну. Що порадите, поблагословите «Порадниці» й усім читачам газети – як на мирних теренах, так і в зоні АТО –напередодні Воскресіння Христового?

– Найперше любити землю, на якій ти народився. Пам’ятати родину, в якій ти виріс. Пам’ятати рід, до якого належиш. Не бути колабораціоністом, сепаратистом, яничаром. І пам’ятати, що земля, на якій ти живеш, – це земля твоїх батьків, і тому вона називається Батьківщиною. Відповідно і віра, яка передана тобі батьками, говорить тобі, якого ти племені-роду.

А ще маємо розуміти: народ збережеться, коли діятимуть дві основні інституції. Це інституція Церкви (тобто основи віри і християнського життя, повчання, моралі тощо) та базована на ній інституція сім'ї (як колись казали, «міцна сім’я – міцна держава»). Якщо матимемо їх у своїх душах, сповідуватимемо і пропагуватимемо, тоді буде майбутнє і у народу, й у держави, а попереду нас чекатимуть лише прогрес і процвітання.

– Кілька років тому ви особисто, владико Михаїле, започаткували цікаву традицію –дарувати квіти парафіянкам кафедрального собору Святої Трійці до свята Благовіщення, благословляючи і бажаючи їм щасливої жіночої долі. Так було й цього року, – а за 2 тижні маємо ще один християнський жіночий празник – день жінок-мироносиць, котрий також підходить на роль нового українського жіночого свята, не залишаючи «за бортом» нікого з жіноцтва. Розкажіть про витоки цієї ініціативи.

– Найперше зауважу: не розумію традиції робити подарунки на день народження чи день ангела, так само і вшановувати жінок у штучне свято 8 Березня. Кожній людині потрібно робити приємне постійно, кожен день! Особливо ж треба шанувати матерів, бабусь, сестер, жіноцтво як таке, бо вони дарують життя людині, опікуються нами в юному віці. Тому ми з повагою ставимося до материнства і навіть про Церкву (теж, до речі, жіночого роду!) кажемо: Матір-Церква. Бо Церква всім вірним також – як мати!

Тому і вшановуємо цього дня жінок за прикладом архангела Гавриїла, який сповістив Пресвятій Богородиці Діві: «Благословенна Ти між жінками і благословенний Плід утроби Твоєї, бо Ти народила Спаса душ наших» і подарував Їй квітку. Відтоді й пішла ця традиція – дарувати жіноцтву квіти, дякуючи їм за дар життя. Тож у пам'ять про це вшанування Церква тепер так само вітає своїх парафіянок, даруючи квіти напередодні свята Благовіщення жінкам, дівчатам, бабусям. І день жінок-мироносиць не відміняє нашого свята: якщо ми ще раз подаруємо жінці квітку, то ще раз зробимо приємне! Гадаю, таких празників може бути багато; головне, аби вони мали під собою духовне підґрунтя, а не були штучно прив’язані до якогось випадку.

– І насамкінець, владико Михаїле, благословіть запитати про особисте? Невдовзі по Великодню матимете піввіковий ювілей. Нині під вашим керівництвом – 330 парафій, 6 монастирів, православна академія, сотні священиків, десятки тисяч вірян. На сайті Волинської єпархії УПЦ КП доступні тексти ваших проповідей і виступів перед вірними найрізноманітнішої тематики: повчальні, з нагоди як радісних, так і гірких подій українського сьогодення. Чи будуєте нові плани, якими могли б зараз поділитися зі своїми численними духовними дітьми (адже «Порадницю» добре знають і на Волині)?

– Почуваюся добре і бажаю ще довго трудитися. Тож у планах моїх – те, чому присвятив своє життя: славити Бога, служити людям і своїй Україні.

Автор дякує за допомогу у підготовці та ілюструванні матеріалу протоієрею Віталію Собку.

16 травня 2016 р.
Інші статті за рубриками: Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери