У неділю 18-ту після П'ятдесятниці на Літургії ми читаємо розповідь апостола Луки про покликання Симона-Петра. Воно важливе і для нас, священників, і для наших парафіян усіх професій.
Почуття розчарування і знеохочення знайоме всім, хто бере участь у житті Церкви. Не бракує людей, які, приходячи в Церкву, роблять усе можливе. Ми застосовуємо знайомі й перевірені методи євангелізації, впроваджуємо нові, експериментуємо, імпровізуємо, є прагнення відродити громади, утримати тих, хто відходить, і привабити тих, хто ще не прийшов. І все ж, незважаючи на зусилля та методи, які колись спрацьовували, дедалі частіше виникає відчуття непотрібності. Надії на вихід із замкнутого кола стає менше, а бажання шукати нових шляхів більше не з’являється. І тоді виникає спокуса промити сіті та відкласти їх як непотрібні.
Для всіх, хто сьогодні чув євангельське читання Лк. 5:1–11, я раджу звернути увагу ще на один текст – Ів. 21:2–11. Між цими двома розповідями вибудовується своєрідна смислова арка, яка з'єднує початок і фінал євангельської історії Петра. На початку – Симон, який після безуспішної ночі миє сіті. Наприкінці – Петро, який після смерті Христа знову бере сіті до рук.
В обох випадках ніч закінчується невдалим ловом. В обох випадках Христос приходить туди, де людина вже зробила все, що вміла, але плоду немає.
Хоча є важлива різниця. У Луки Петро ще не знає Христа по-справжньому. Він іще тільки виходить на шлях покликання. В Івана він уже пройшов цей шлях, бачив чудеса, чув слова Учителя, був свідком Його смерті — і все ж після Голгофи повернувся до того, чим займався раніше: «Іду рибу ловити». Наче історія почалася спочатку.
Саме тому біблійний текст особливо промовистий для кожного, хто втомився від безрезультатної праці. Христос приходить не тоді, коли сіті вже наповнені. Він приходить до порожніх сітей.
Є й ще одна деталь. У Лк. 5 після улову Петро падає до ніг Ісуса і говорить: «Вийди від мене, Господи, бо я чоловік грішний». В Ів. 21 після нового улову він не тікає від Христа. Навпаки – кидається у воду і пливе до Нього. В Луки «наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них», в Івана «від такої кількости риби не прорвалася сіть».
Між цими двома сценами – весь досвід апостола: покликання, помилки, зрада, сором, смерть Учителя, зустріч із Воскреслим. І, можливо, саме тому друга зустріч Христа з Петром є не просто повторенням першої.
Порожні сіті не завжди означають, що праця була марною. Іноді вони означають, що праця ще не завершена. А іноді – що Христос знову стоїть на березі й чекає, коли ми перестанемо покладатися лише на власне ремесло та хист.
Коли я пишу ці рядки – переконаний: їх читатимуть лічені люди. Не всі навіть дочитають до кінця. На це вказує досвід, кількість переглядів і статистика соцмереж. Тоді – навіщо?
Можливо, саме тут постає найважливіше питання для священника в часи, коли праця не приносить видимого наслідку і сіті залишаються порожніми. Не «чому нічого не виходить?», а «чи чую я ще голос Того, Хто стоїть на березі?» Бо Господь і сьогодні стоїть на берегах світу й нашого життя. І каже: «Закиньте сіті ще раз».
