Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна ПроповідіПіст – аби примиритись і наблизитись до Бога
Проповіді

Піст – аби примиритись і наблизитись до Бога

18 лютого 2018 р. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла після вечірньої з чином прощення у кафедральному соборі Святої Трійці. Світлина інформаційної служби єпархії Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 18 лютого, на завершення Вечірні перед чином прощення у кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

«Мир даю вам», – такими словами Ісус Христос, звертаючись до апостолів, звертається сьогодні й до нас. Говорить про нову заповідь, заповідь примирення, заповідь любові.

Споглядаючи на історію буття людини, ми знаходимо створення світу. У Книзі Буття сказано: створив Господь чоловіка, створив жінку; створивши людину, Господь завершив творіння. Але не завершена вся еволюція життя. Тому, що є початок – мусить бути й кінець. І ось, створивши людину, Господь вкладає в неї особливий зміст. Не просто ще одне творіння із багатьох творінь, які є на Землі, – тварини, природа, матерія... Створює людину за образом Своїм і подобою Своєю. В чому вся суть створення людини? Вона створена в любові, як і весь світ. Але весь світ виявився не до кінця досконалим.

Ми знаходимо й інший приклад, коли створений Богом ангельський світ розділяється. Частина ангелів не витримує випробування. Найважче випробування – випробування владою. Тому, маючи владу, [найвищий ангел Люцифер] в гордині своїй сказав: «Я також можу поставити свій престол. Високо, подібно до Бога». І ось в цю мить змінюється його природа – і він тепер відпадає від Бога. Не наближається, а, навпаки, віддаляється.

І це віддалення від Бога, яке можна позначити словом «антипод», ми зображаємо на іконах темним кольором. Неправильно сказати, що ангельським силам, які відпали від Бога, властиве чорне. Але в означенні кольору – це протилежне білому. Якщо ми ангелів, котрі залишилися служити Богу, зображаємо білим кольором, то ангелів, котрі відпали від Бога, – темним. Це означає «відпали, стали інші за своєю суттю». За своєю суттю тому, що стали богопротивні, противилися волі Божій. А сказано в Євангелії, що «і біси вірують, трепещуть, але не каються». Тобто не змінюють суті своєї. Залишаються у тій самій темноті.

Тому ми сьогодні говоримо про рай і пекло. І знову ж таки означаючи, що рай – це щось таке світле, сад, яблуні і ще якісь образи. Це ми так зображаєм. А якщо зображаємо пекло, то це якісь темні кольори, якісь котли, ще щось. Це наша думка така. Бо як говорити про рай, говоримо в першу чергу про стан. Стан, у якому знаходилася людина. Не тільки місце життя, а стан. Якщо ми говоримо про пекло, то, знов же ж, це не якесь місце особливе, пекло може бути в душі кожного. Якщо ти грішиш, душа твоя стає, як пекло. Пекло всередині нас є. Якщо є всередині нас рай, а ми кажем: «Царство Боже всередині вас є». Ми говоримо про людину, про душу людську, ми говоримо про те, що всередині. Де середина? Ось людина. «...Всередині вас є» – і чомусь показуєм на грудну клітку. Не на якусь іншу частину тіла. А в якій частині тіла? «Царство Боже всередині вас є». Де? Коліно? Плече? Відносні ж речі, правда? Не можна так от казати, що це іменно тут, де сплетіння чи щось інше. Тому рай і пекло всередині нас є. Тобто це – стан душі.

І якщо ми говорим про те, що людина [по смерті] буде страждати, то це означає, що гріхи будуть її мучити. Але ми не розуміємо, як гріхи можуть мучити. Тоді приходить образ: от уяви, що тебе в смолі варять. Сама смола – це боляче, неприємно, сморід і щось таке дуже страшне.

Коли євреї говорили про «геєну вогненну», то в нас [тепер це] один образ, а для них то було окреме місце, за окраїною Єрусалима, – долина, в яку скидали сміття, в яку скидали відходи від жертвоприношень. Це органічні речі, а ви знаєте, що органіка розкладається, виділяється газ, і воно тліло, подібно, як зараз смітники. Запах неприємний, тління, горіння, такий сморід. Ось так-от в тій долині це горіло. То казали: ось так ви будете страждати, так буде смердіти, як у цій місцині. І назвали ту місцину Геєна Вогненна. Тобто це образи.

Але якщо ми під цими образами розуміємо стан душі, то можемо зрозуміти, що таке уподібнення у нашому духовному стані. Адже тіло буде інакшим. По воскресінні мертвих тіло буде інакшим. А якщо буде інакшим тіло, то й стан наш загальний також буде інший. Тоді як можна порівняти біль, якщо ми будемо інші? Адже те, що стосується болю, стосується нашого фізичного тіла.

Отож ми повертаємося до того, що в душі нашій усе буде відбуватися. Або стан райський, у якому перебував Адам до гріхопадіння, або стан пекла, подібно до ось цих прикладів, які ми навели. Іншого визначення, іншого місця в людини не буде. Буде стан райський або стан пекельний. Там, де пече, або там, де добре. Від нашої душі, від нашого розуміння залежить те, як ми будем жити і як ми живем. Якщо ти посієш зранку добро, то це добро буде визрівати і дасть швидкий плід на протязі дня. Або це добро дасть плід пізніший, но все одно з часом дасть плід. Якщо ж ти зранку посієш погане, знову ж таки, можеш на протязі дня отримати його плоди, а можна з часом отримати ті плоди.

Все залежить від нас. Коли ми говоримо, що людина – це образ і подобіє Боже, це означає, що ми самі творимо своє життя. Майбутнє свого життя, як богоподібні. Адже ми по благодаті єдиносущні – богоподібні. Тобто, «як боги». А якщо, «як боги», то властиво для нас творити своє майбутнє. Господь же ж створив світ? Створив. І ми маємо властивість впливати в цьому світі, вкладати свою участь у цей світ. Добру або погану. Бути разом із Богом чи бути віддалік від Бога. Бути в стані райському або бути в стані пекельному. Це залежить від нас.

Я це говорю в означенні тому, що коли стається щось у житті твоєму, то ти коваль своєї долі. Ти – коваль. Не хтось інший, а ти. Причому ти сам собі створюєш те, що стається у тебе в майбутньому, через місяць, через два, через рік, через 10, 50 років. Стається навіть через покоління. Але ти сам коваль своєї долі. Інколи це виражається, що ти куєш своє життя, виховуючи своїх дітей.

Можемо повчитися на одній історії. Сім’я була: дідусь, батько і син. Дідусь був старий, такий вже зовсім кволий. І вирішив син його випровадити в дім престарілих: не хотів за ним слідкувати. Збирає торбу, збирає речі. І ось коли він вже хотів іти в сусідню кімнату забрати свого батька і вивезти в дім престарілих, – а що ж його вже син, щось там грається, робить? Дивиться на нього і каже: «А що ти робиш? Синку, що ти робиш?». Каже: «Торбу тобі шию». Внук оцього дідуся шиє торбу [своєму батькові]. Ось вчинок. А ми кажем: «А чого наші діти до нас ставляться погано?». А хто подав їм приклад? Ми з вами подали їм приклад, не хтось сторонній. А чому до нас наші ближні ставляться погано? Ми їм подали такий приклад. Так можна? Можна робити цей вчинок? Він вертається, як бумеранг. Знаєте, запускаєш – і вертається до тебе. Тобто ти коваль своєї долі. Ти формуєш своє сьогоднішнє, формуєш своє завтрашнє. І добрі вчинки, які ти вчинив сьогодні, повернуться до тебе, і погані вчинки, які ти вчинив, повернуться до тебе.

Інколи ми запитуємо: ось люди живуть добре, в достатку, все в них гарно, хоча живуть хтозна-як. А ми от такі праведники-мученики, а в нас усе погано. Чому? Так прожите життя. Ми не знаємо, що їх чекає завтра, і не знаємо, що чекає їхніх дітей. А можливо, вони живуть так, бо їхні прадіди прожили праведно і ця спадковість добра до них передалася. Те, що вони не продовжили спадок цього добра, а перетворили на гріховне, це вже інше. Але їм оця спадковість добра передалася. Це вони вже отримали благословення і нагороду вже тут, маючи спадковість добра. А якщо ти несеш на собі спадковість випробувань, важких випробувань, це, знову ж таки, або твоє, або це те, що ти несеш із собою, як багаж, як те, що тобі дісталося в придане від твоїх батьків, від твоїх дідів і прадідів.

Бог справедливий, і [в Нього] несправедливих законів, несправедливих ситуацій не буває… Ну ми ж віримо, що Бог справедливий? Віримо чи ні? Віримо. То й діє закон справедливості [...].

І ось коли ми розуміємо, що діє закон справедливості, то, звичайно, ми хочемо, щоб він діяв благом для нас. Не тягарем, а благом. І якщо ми розуміємо, що цей закон буде діяти благом, то і наша участь у цьому має бути, не безучасність наша. Дуже часто хочеться нам, якщо ми хворі – однією таблеткою позбутися всіх хвороб. Або, поставивши одну свічку на свічник, ми хочемо вирішити усі питання. Одною свічкою усі питання вирішити. Не буває так. Так не буває. Ніхто не придумав чарівної таблетки і ніхто не придумав величини цієї свічки, поставивши яку, вирішиш усі свої проблеми. Тому, що важлива людина сама. Її сутність, її поведінка, життя, розум, її прагнення, уподобання, що вона робить. Адже вона – кінець Божого творіння, богоподібна. Велика в своїй сутності. І ось цю великість ми з вами повинні усвідомити і сприйняти, що ми є великі. Ми великі, по-перше, в очах Божих; ми великі самі перед собою; і ми великі в нашому людському світі. А це означає, що багато питань залежить від нас. Залежить від нас! Залежить від того, що ми сіємо, як ми обробляємо, як ми жнем і що готуєм. З одного і того самого плоду.

Тому не випадково Господь говорить: у раю всі плоди їжте, але не зривайте плід із окремо взятого дерева. Тобто людині багато можливо, але є те, що вона ніколи не повинна робити. І тут же ми усвідомлюємо, що Господь велику все-таки проявляє любов. Навіть до того забороненого дерева, з якого ну дуже хочеться зірвати «яблуко», чи назвем його «грушку», чи назвем його «плодом», проявляє все одно любов. Любов всеперемагаючу, яка «довготерпить, милосердствує». Любов, яка прощає. І як важливо розуміти, усвідомлювати, що жити в любові – найкраще. Жити в мирі – найкраще. Жити в гармонії стосунків із Богом, в гармонії стосунків із ближнім своїм – найбільша радість. Усе химерне, все проходить. Але як часто трапляється, коли розмовляти нема з ким.

І тут нагадується класичний вислів, класичної пісні: «Будь проклято одиночество». Коли ти один. Не від тебе Бог відмовився, а ти відмовився від усіх – своїм життям, егоїзмом, завистю, просто глупістю своєю. Ти від усіх відійшов. І як хочеться бути подібним до цього блудного сина, який погуляв-погуляв, а все-таки без батьківської любові, без родинного тепла важко. І він говорить, пам’ятаєте? Свині мого батька краще живуть, ніж я зараз. То невже я не піду, не здолаю свою гординю, свої внутрішнє его і не підійду до батька і не перепрошу: «Прости, отче. Згрішив я перед небом і перед тобою. Прийми мене хоч би наймитом тут. Хоч би разом бути тут на рівні свині»? Але яка велика радість батька! Яка велика радість! Син помер – і воскрес. Так він повчав старшого: «Радій, що твій брат загублений був – і знайшовся. Був мертвий, а воскрес». Ось найбільша радість на Небесах про одну людину, яка кається. Одну! Але яка велика радість буде на Небесах, коли оця молитва покаяння буде від багатьох.

Воістину сьогодні ми згадуємо слова, сказані Господом нашим Ісусом Христом: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». Згадайте про те, хай ваша совість згадає, хай розум згадає, які ви були в раю, які ви були під захистом Божим, які ви були під захистом своїх батьків, коли ви жили в любові, в злагоді, в послуху, коли ви були разом. І хочеться повернутися, як і нам сьогодні, згадуючи батьків, хочеться повернутися до своїх батьків. Хочеться, щоб обняли нас, щоб пригорнули, щоб сказали добре, тепле слово, втішили, надихнули. Кожен християнин хоче повернутися до Бога, Який його приголубить, втішить, благословить, надасть йому ту Божественну благодать, яка доповнить, яка уврачує, яка людині зробить її стан душі воістинно щасливим. Як нам хочеться повернутися і в ті часи, і особливо в той стан. Тому, що це стан душі. Стан душі в мирі, стан душі в любові. Найбільша радість воістину, коли ти відчуваєш себе щасливим на землі.

А можливо це в одному випадку: визнати свою неправоту, навернутися до Бога, примиритися з Ним. Адже Бог прийшов у цей світ, щоби примирити людину з Собою. Тому, що ми посварилися з Ним. У свій час, у свій спосіб. Посварилися, переступивши заповіді Його. Не Він з нами, а ми з Ним. І як хочеться визнати ці гріхи і сказати: «Господи, прости нам провини наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим». Прости і благослови. Ми хочемо прожити своє життя добре, гарно, радісно, щасливо, споглядаючи на дітей, онуків, державу, сусідів. Як хочеться жити в мирі, злагоді. Ранком встати, щоб з тобою привітались, побажали, підтримали, допомогли, зрозуміли. Ось цей стан, стан душі ми з вами спроможні досягнути. Але! Коли самі цього захочем. Коли ми самі це зможем. І тут вже не залежить ні від кого зі сторонніх. Ні від влади, ні від чиновників. Це все ми. це все в нас. Це все всередині нас є. Тому, що «Царство Боже всередині вас є»…

Тому давайте сьогодні, осмислюючи всі ці роздуми, настанови, воістину осягнем, що більше благо, коли в твоїй душі радість. Коли в твоїй душі світлі ангели. Коли в твоєму розумі пам’ять про рай. Коли в твоєму серці відчуття любові. Відчуття любові до Бога. І коли в твоєму розумі бажання прощати гріхи усім, які завинили перед тобою. Хай милосердний Господь у сьогоднішній день надихне нас, розмірковуючи, простити усім, хто нам завинив, попросити прощення перед тими, кому ми завинили. Адже в цій великій божественній любові жити найкраще. Чи не так? Краще жити в божественній любові чи краще завидувати? [...] Хай милосердний Господь вселить у ваші серця дух рішучості, дух праведної любові, дух прагнення до прощення, дух прагнення бути щасливими і бути завжди із Богом.

Я бажаю Вам воістину достойно пройти цей піст. Закликаю на вас усіх Боже благословення. Хай подвиги, які ви пронесете, – а вони у кожного свої, – будуть подвигами, які піднесуть нас на чергову сходинку нашого духовного розвитку. А ця драбина веде до Бога. Крок за кроком наближатися до Бога! Тому будьте сміливими, дерзайте. І хай Господь вам допомагає не тільки в радості духовній зустріти Пасху Христову, а піднявшись на сходинку, на дві, на три, хто скільки зможе. Та не лишайтеся на місці. Рухайтеся вперед, вперед до Бога, а Бог прийде до вас і вселиться в серця ваші. Хай ваші серця омиє прощення, омиє мир і хай запанує велика божественна любов.

Я усвідомлюю, не тільки розказую вам, а усвідомлюю, що і як людина тоже грішу, я це знаю. Усвідомлюю, що, можливо, комусь із вас щось недобре зробив, образив, якось недобре повівся, чимось завинив перед вами. У цей вечір, у цю неділю перед початком Великого посту прошу вас простити мене за всі гріхи, які вчинив перед вами. Простіть мене грішного. Простіть мене грішного. Простіть мене грішного.

Передайте один одному цей дар всепрощення і великої божественної любові, яку Господь проявив до нас, – проявіть це і один до одного.

Слава Ісусу Христу!

18 лютого 2018 р. Інші проповіді за рубриками: Піст, Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери