Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Проповіді

Обіймімо Христа

16 червня 2019 р. Митрополит Михаїл під час проповіді в кафедральному соборі Святої Трійці. Світлина інформаційної служби єпархії Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 16 червня, у день Святої Трійці, на завершення Божественної літургії в кафедральному Троїцькому соборі.

Всіх вас вітаєм із величним днем, днем святої П’ятидесятниці!

Багато різних назв цього свята є. Але найголовніше для нас – це усвідомлення існування Святої Трійці. Якщо би кожен себе запитав, що для мене Свята Трійця, я думаю, вкінці-кінців ніхто би не розібрався. Але це не означає, що ми мало знаєм чи погано знаєм. Це означає, що ми шукаємо Бога. Це означає, що ми пробуємо збагнути.

А чому не можемо збагнути? А тому, що мозок наш не може вмістити цієї істини. Фізично не може вмістити. І жоден із геніїв, яких би не мав море талантів чи як би про нього не говорили, – скажи йому чи запитай: «А що таке Свята Трійця?». Може дві години, двоє суток говорити про Святу Трійцю і так нічого толком не сказати. Як можна розказати про те, про що не можна розказати?!

Ну як пояснити, що таке воскресіння? Фізично ми розумієм: була мертва людина – і ожила. Що це за процес? Не знаєм. Що таке момент зачаття? Ми також цього моменту не знаєм. Фізично розмірковуєм, логіка речей є. В якийсь момент Господь благословляє людині з небуття бути покликаною в буття. Знову ж будем говорити багато, а толком не пояснимо. В яку мить, в який момент? З чийого це бажання появляється людина? Ви можете про це сказати? Ні. «Ось зараз ми зачнем і народим»... Так сталося. Ми так підозрюєм – є якісь захмарні правила.

Як і про смерть ми пояснити не можем. Хоча були люди, які перебували в клінічній смерті. Вони казали, «я був у якійсь стороні», щось далеко, щось пояснюють... А що це за мить? Від кого ця мить залежить? Що саме в цю секунду дух людини виходить, вона помирає? Не в іншу? І це в означенні страждання, хвороби? Людина хворіє, але чому в цю мить пішла? Чому немовля народилося і померло? Чому в 90 років живе, хоче вмерти і не може? Чи в сто років. Просить смерті, а вона не приходить. Питання. А відповіді нема. А відповідь одна – в Бога. Все остальне – це те, що нам Бог дає, цю порцію знань, яка корисна для нашого життя і спасіння. Остальне неможливо в людину вмістити.

Ми імена даємо. Говоримо про ім’я і думаємо, як називаємо людину, змістовно. А якщо дивишся в глибину походження імені цього, то все воно має якийсь зміст. Наприклад, ми говорим: Світлана. І кожен вважає: є така Світлана, «в мене є день ангела, в мене день імені мого є». Хтось каже – ні, Світлана неправильно, грецькою це Фотинія. І знову шукають, а приходять – і що це таке? Світло. А світло – це енергія. Яке ж її ім’я? Енергія? Фотинія? Світлана? І багато інших імен, які мають своє глибинне значення за походженням, грецьким, єгипетським, єврейським, українським.

Наше українське Володимир. «Володіти миром». Що таке «володіти миром»? Володіти миром як територією? Чи володіти миром як станом примирення? Ти володієш людьми, мирно навколо тебе всі живуть – «той, хто володіє миром». Ми ж говоримо: «Миром Господу помолимось». То це в примиренні чи всією громадою? Чи це і перше, і друге? Тобто ці всі слова – це спроба щось пояснити.

То якщо ми словом не можемо пояснити прості живі речі і наші думки, то як ми можем щось сказати про Святу Трійцю? Але Господь нам відкриває, що Він – троїчний: Отець, Син і Святий Дух. Ось це ми знаєм. Це для нас істина. Ми знаємо, що Син предвічно від Отця народжується. Дух Святий від Отця постійно ісходить. Ось це для нас відкрито. Ісус Христос – втілення Сина Божого. Ось це для нас зрозуміло. Він же ж страждав, Він помер, воскрес, вознісся на небо і послав Духа Святого, як і обіцяв. Ось таке поєднання.

Коли ми читаємо Євангеліє від Іоана, там дуже багато сказано. Воно називається «духовним Євангелієм». Там слова є: «Отець у Мені, а Я – в Отці, і Ми – одне». Як поєднання двох природ в Ісусі Христі: це Бог, Боголюдина, і в чому її людяність.

Ці речі, речі догматики є для нас похідними. Тому, що людина спасається любов’ю, а не знанням догматики. Якщо згадати чи апостолів, чи святих отців, чи тих людей, яких ми шануємо, скажи йому: «Яку семінарію ти закінчив?»

Або як відомий фільм, нещодавно вийшов. Дуже гарний. Монахи подорожували річкою, вирішили щось подивитися: їм сказали, що десь там у лісі якісь є святі люди, які дуже гарно моляться, праведні, до них всі їдуть. І ось приїжджають, дивляться, а там печуть вони щось на вогні. І ці питають: «А як ви молитеся?» – «А отак молимося, працюємо і молимося». – «А як молитеся?» – «”Троє Вас, троє нас. Господи, помилуй нас”. Ось така молитва». А ті кажуть: «Ні, ви неправильно молитесь. Треба читати „Отче наш, що єси на Небесах“». Почали їх вчити всіх цих істин, догматичних і богословських, і вроді би все зрозуміло. Настав час від’їжджати, і вони від’їхали. Пам’ятаєте цей сюжет? Відпливли. А ці забули, біжать по воді і кричать: «Ми забули, як то ви нас вчили?». Ці перелякані сидять: «Якщо у вас така віра, що ви наздоженете… То не треба вас нічого вчити, як молилися, так і моліться». Ніякої догматики, все дуже просто. Ось що означає любов!

Бо Бог є любов. Якщо живеш у любові до Бога, живеш у любові до ближнього, твій стан – любов, твій стан – віра в Бога, то все остальне абсолютно тобі непотрібне.

Але у людини є розум. Вона все-таки хоче пізнати щось. Вона питається: «А що ж це таке?» Хтось задовольняється на такій стадії свого духовного розвитку. Хтось ще в пошуку: «Як правильно?» Як ти вибрав, так і правильно. Нема генеральної лінії (колись казали «генеральна лінія партії»). Немає генеральної лінії християнина. Є внутрішнє бажання потрапити до Царства Небесного. І скільки християн, стільки доріг. І кожна дорога з них правильна. А церква, ми з вами, даєм лише напрямок. Ми не кажем, якою дорогою ми маєм іти. Ми кажем, в якому напрямку треба рухатись.

Якщо згадувати святих києво-печерських... Хтось каже: «Як треба жити, щоб потрапити в Царство Небесне? Щоб поєднатися з Богом?». І читаєм життя: «преподобний, ім’я, вратар печерський». Думаєш – що це за життя? Як він його жив, що потрапив у Царство Небесне? Вратар, як ми собі уявляємо, – людина, яка на воротах, її задача – відкрити, закрити, поприбирати. Виявляється – достатньо для Царства Небесного. Він святий. Чергове ім’я: «просфорник печерський» і так дальше. Тобто професія – і «святий печерський», «святий печерський»... Думаєш, людина робила бочки, просто складав бочки, в які поклали квашення. Попав в Царство Небесне! Просфори пік. Попав в Царство Небесне! Ходив на службу, співав. Попав в Царство Небесне! Тобто немає професії, яка не може привести тебе до Царства Небесного. Є життя, проживши яке, ти заслуговуєш на Царство Небесне. Ось що важливо. Тобто скільки людей, стільки доріг до Бога. До єднання Святої Трійці, от стільки доріг. Тому, що все остальне – речі відносні.

Тому сьогодні я хочу про це говорити. І говорю з наголосом: оберіть свій шлях. А подражати треба ревності інших святих. Ревності. Ревності сповідництва, ревності праці, ревності віри. Їм треба подражати. Для цього пізнати всіх остальних.

А свій шлях будуйте. Я хочу, щоб ви були самодостатні. Мене колись здивувало одне питання. Я родом із села. І мене дивувало питання. Ось чую розмову селян. Каже: «Піду буду сіяти пшеницю». Чого? «Бо сусід вже посіяв». Пора це? Чого ти сусіда питаєш? Ти визначай за якимось іншими принципами: погодні умови, прогріта земля, достигле зерно, ще якісь. Науково підходь. Все дивляться на сусіда. І співають: «А в сусіда хата бідна». Не треба дивитися ні на кого. На себе дивись. Сам визначайся. А в сусіда треба дивитися це добре, що він зробив. Якийсь подвиг, щось гарне. Зроби щось краще. Не заздрим, а подражаєм, щоб зробити ще краще. А не дивитись на сусіда, що в нього… Навіть не буду говорити вам це слово, щоб воно вам не влітало в вуха. Тому залишайтеся самодостатніми.

Ми інколи говорим: «Ой, хто до нас приїхав у гості!». Будьте самодостатніми. Яка їм честь, що я до них прийшов у гості? Ви і це питання ставте. Чому їм за честь, що вони до вас прийшли? Їм повинно бути за честь, що і ви до них прийшли. Не треба бути малоросом: «Ой, нас визнали!», «Ой, з нами поздоровалися!», «Ой, на нас звернули увагу!». Кожен із нас – образ і подобіє Боже. Зі сторони ніяких підтверджень і утверджень не потребує.

Лише людина гріховна хоче певного визнання. Зауважте: той, хто сильний, ніколи про силу не розказує. Той, хто не має розуму, завжди розказує про розум. Один із прикладів. У розмові з іншими людьми. При зустрічі вручила мені людина – «Якщо буде потреба, зателефонуйте» – свою візитку. А там стільки титулів на тій візитці! Ім’я маленьке таке, а то все титули. Я не буду називати, щоб когось не образити. І звання, і должность, і должность, і звання... А стоїть біля мене ще одна людина і каже: «Пусте місце. Він нічого не має, тільки титулами прикривається». Титулами прикривається. Тому будьте достатні по імені вашому. Будьте достатні самі по собі. Майте собі ціну. Тому, що ви – частина Божества. Ви єдиносущні з Богом по благодаті. Єдиносущні з Богом по благодаті! І тому навчіться в першу чергу любити Бога, а тоді навчіться любити себе. А в третю чергу навчіться любити ближнього.

От будете любити Бога, будете жити в любові Божій, будете взагалі знати, що таке поняття любові. Скільки людей знає, що таке любов? А ти її взагалі відчував? «Так, я одружений». Одружився – це не обов’язково по любові. Дуже захотів – одружився, перехотів – розвівся. Знов захотілося – знов одружився. Це не почуття.

Любов – це на все життя. І немає – «вона прийшла, вона пройшла». Вона є! Їй давати треба можливість розвинутися, цій любові. Як і любові щодо віри, яка в твоєму серці. Коли даєш їй розвиватися, вона прагне бути з Христом. Якщо ти цій любові не даєш розвиватися, то для тебе це перетвориться на звичку. Звичку прийти в храм, поставити свічку, за звичкою вже треба посповідатися. Це звичка. А повинна бути – потреба. Потреба у сповіді, потреба поєднатися з Христом. Якщо ти любиш, ти що хочеш? Обняти цю людину. Чи не перше бажання. Мама дитину що робить? Обнімає і цілує всюди. І там, де навіть, кажуть, не поцілував би. Для неї це не має проблеми. Вона любить. І для неї це головне. Дорослі обнімають один одного. А якщо ти любиш Бога, коли ти Його обнімав останній раз? Коли ти причащався? Коли ти прийняв Його в своє серце? Коли Він поряд з тобою? Каже: «Я буду причащатися пізніше». Отак ти Його любиш, якщо ти кажеш: «Я потім причащуся». Пам‘ятаєте, у фільмі: «Я тебя поцелую потом, если захочешь»? Ну цей фільм «Тетушка из Бразилии». Але все це на життєвих прикладах зводиться до одного. До самого стану і дії. До самого стану і дії.

От я бажаю, щоб внутрішнє ваше побажання було обняти Христа, шукати Христа, наближатися до Христа, найголовніше через душу. А кому потрібно – і через розум. Хтось і цим шляхом іде. А такому і треба знати, що таке Свята Трійця, Хто такий Ісус Христос, що цей день означає, для чого, що таке життя, що таке смерть, звідки я прийшов, куди піду, що мене там чекає, яке моє майбутнє. Все це потрібно не просто знати, цим – жити. Жити духовними істинами.

Тому я вітаю вас сьогодні зі святом, розказую вам це в цьому значенні, щоб ви сьогодні бажали обняти Христа. Щоб ви вийшли з храму і були як апостоли. Отак вдихнули – і Дух Святий у вас увійшов. Тому, що сьогодні особливий день. Дух Святий є. Але Бог насильним ніколи не буде. Це не означає, що ти прийшов у храм і тебе тут «накачають» Духом Святим, і ти підеш. Не буде цього, не думайте про ці глупості. Так, по чоловіколюбію Господь обдарує деякою кількістю дарів благодаті Святого Духа. Обдарує. По чоловіколюбію і молитві окремих віруючих. Але коли ти ще розкриєшся, получиш повноту, отримаєш повноту дарів благодаті Святого Духа. Тому розкривайте серце ваше. Бажаю сьогодні обняти Христа. І хай Дух Святий ізобільно сьогодні спочине на усіх вас.

Слава Ісусу Христу!

21 червня 2019 р. Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери