20 лютого – Святого благовірного князя Ярослава Мудрого

Християнські політики, особливо урядовці й очільники держави, мають особливий, надзвичайно тяжкий послух перед Царем царів: правити згідно з ученням Церкви тим народом, який увірено їм. Увірено не електоратом на виборах, а – Всевишнім. Бо сказано у Новому Заповіті: «...немає влади не від Бога» (Послання апостола Павла до римлян, 13:1). Саме велетенська відповідальність, що покладається Творцем на християнських політиків, змушує виокремлювати їх у наших молитвах: «За владу і військо Господеві помолімось».

Таку молитву Русь уперше промовляла за великого князя Володимира, якого назвала Красним Сонечком. Але якщо батько лише ввів Християнство у нашій Батьківщині (здебільшого формально), то його син Ярослав, названий Мудрим, багато попрацював, щоб укріпити на Русі нову віру.

Хоча то були далеко не демократичні часи, але коаліцій, опозицій, меморандумів і чвар у житті Ярослава Володимировича було чимало. Ледь-ледь не дійшло до ратної брані батька з сином, а коли після кончини Володимира громадянська війна все-таки вибухнула, Ярослав переміг у ній.

Коли ж він міцно сів на київському великокняжому престолі, то з-поміж інших справ, гідних володаря великої держави, узявся допомагати Церкві. Русь покрилася новими, вже мурованими храмами. Серед них – велетенський собор Святої Софії, Премудрості Божої, зведений у Києві на місці останньої битви русичів із печенігами. При ньому створено перший скрипторій (майстерню переписувачів) та першу книгозбірню на Русі. Звичайно ж, література була насамперед християнська. Стараннями князя укладено перший юридичний звід нашої держави «Руська правда», що містить прадавні закони, відредаговані в християнському дусі. Візантійський церковний Устав теж було пристосовано до умов Русі-України («Ярославів Устав»). Недарма закарбував літописець: «І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і Письмо Святеє, і списали багато книг. І придбав він книги, що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням Божественного Слова».

Якщо доти київськими митрополитами були тільки греки, то за Ярослава Православну Церкву на Русі очолив русич Іларіон. Початки Печерської лаври теж припадають на це мудре княжіння.

Варто зазначити, що в цей час утихають княжі міжусобиці у нашій Вітчизні, піднімається економіка, до Києва поспішають посольства з усіх-усюд, шукаючи спілки з могутньою Руссю. Словом, є чого повчитися в Ярослава Володимировича нинішнім керманичам нашої країни.

Точно не відомо, коли Церква канонізувала його як угодника Божого, – можливо, ще до монголо-татарщини, а можливо, значно пізніше. Факт лише, що його вшановування з плином літ потьмяніло, але тепер відновлюється з новою силою: «Святий благовірний князю Ярославе Мудрий, моли Бога за нас!»

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 3 (52)