У церковному календарі свято, яке по-народному називається Маковій, іменується днем сімох мучеників Маккавеєвих, матері їхньої Соломонії та учителя їхнього Єлеазара. Вони в 166 році до н. е. прийняли страдницьку смерть від сирійського язичницького царя Антіоха Епіфана за свою віру в Єдиного Бога.
Основне ж торжество цього дня називається – Винесення чесних древ животворчого Хреста Господнього (чесних по-давньослов’янськи – справжніх). Воно прийшло до нас із Візантії, де було встановлено не пізніше ІХ ст. й полягало у перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглась. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання недуг», для очищення міста від злих духів.
У грецькому Часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: «Внаслідок хвороб, які часто траплялися в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити чесне древо хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відвернення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, клали на святому престолі Великої Церкви (собору на честь Софії – Премудрості Божої). Від цього дня до Успіння Пресвятої Богородиці творили літії (короткі молебні) по всьому місту і пропонували хрест народу для поклоніння. Це і є винесення чесного хреста».
У нашій церкві це торжество з’єдналося з пам’яттю про хрещення Русі в 988 році. Спогад про те, що киян охрестили «на Маковія», міцно тримався в народі, увійшов до церковного календаря (щоправда, з 2008 року День хрещення Київської Русі-України за указом президента В. Ющенка став державним святом, але 28 липня – у день пам’яті князя Володимира).
Вважається, що народне найменування свята Маковій утворилося накладенням імені Маккавея на співзвучну з ним назву рослини мак, який дозріває у цей час. Тому на Маковія у церквах святять мак, а також воду та запашні букети з трав та свіжозібраний мед. Такий букет називається «маковійчик» або «маковейка». До нього можна класти також чорнобривці, жоржини, айстри, гвоздики, барвінок, васильки, м’яту, чебрець, любисток та інші. Після освячення букети несли додому й клали біля ікон та зберігали до весни. Дехто взимку цей мак використовує для куті на Різдво, а на Благовіщення раніше засушені квіти дівчата вплітали у волосся.
У народі кажуть: після Спаса бджоли перестають носити мед; пройшов Спас – пішло літо від нас; прийшов Спас – готуй рукавиці про запас; яка погода на Спаса – такою буде і Покрова (14 жовтня); якщо на Спаса пожовкло листя на деревах – скоро сильно похолодає.
Преображення Господнє – одне з 12 головних християнських свят. У цей день, за біблійними переказами, Ісус показав апостолам Свою Божественну силу. Він повів їх на гору Фавор (за іншими даними – Гермон) і там преобразився: Його обличчя засяяло, а одяг став білим, як світло. Святкуванням Преображення церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества в природі людській. За Іваном Золотоустим, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Його пришестя на хмарах у славі з ангелами».
Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., а від VI ст. відзначається у Східній церкві з теперішньою назвою.
Первісно Преображення святкували в лютому. Одначе тому, що воно звичайно випадало на Великий піст, а це було незгідно з духом посту й покути, його перенесли на 6 серпня (19 серпня за новим стилем). Свято прижилося далеко не зразу і не скрізь. Першими його запровадили в себе східні церкви, з’єднавши з елементами місцевих язичницьких празників, присвячених збиранню врожаю. На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 р. папа Римський Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.
На Преображення Господнє, 19 серпня, кажуть Спас. Колись цю назву вживали без жодних прикметників. Тепер дехто Маковія іменує Медовим Спасом, а самого Спаса — Яблучним. Це неправильно. У 90-х рр. ХХ ст., побіжно ознайомившись з етнографічною літературою, аматори від етнографії придумали кілька Спасів — Горіховий, Яблучний, Медовий. Але це з розряду фантазій. У народі завжди був один Спас – 19 серпня.
На Спаса у кошиках несуть фрукти та овочі (навіть картоплю, помідори та іншу городину), мед, віск, колоски та хліб. У деяких селах була традиція робити хрест з 12-ти колосків — по три на кожну сторону. На Київщині колоски складали у пучок, після освячення ставили на покуті до весни, а потім вимочували і сіяли разом з іншим зерном. На свято пекли хліб і несли до церкви. Часто замість паляниць були пироги, пиріжки або завиванці з яблуками та маком.
На Спаса годилося випікати першу хлібину з нового урожаю, ставити на покуті першого снопа та в’язати «дідову бороду» з останньої частини нескошеного поля. З особливим нетерпінням чекали Спаса пасічники. Кожен бджоляр за два-три дні до свята «підрізав бджоли» — робив ревізію, щоб визначити, скільки меду взяти собі та скільки залишити бджолам на перезимівок, вилучав пусті вощини, об’єднував малочисельні сім’ї.
Вранці на це торжество православні вирушають до церкви та з подякою Всевишньому освячують фрукти нового врожаю. Цими плодами прийнято пригощати жебраків, рідних і близьких людей. Крім того, вважається гріхом забути в цей день про душі покійних: після церкви варто сходити на цвинтар і молитовно пом’янути померлих. У «спасовий» кошик не кладуть м’ясних виробів і хмільне, бо то ще піст – Спасівка.
Вважалося, що до цього дня не можна їсти яблука: мовляв, якщо в родині померла дитина, на тому світі вона у цей день залишиться без гостинця.
Спас, Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Великий Спас – народно-християнське свято, в якому тісно переплелися на релігійній основі народні традиції та обряди. Все ж потрібно пам’ятати, що всі наші земні справи увінчані з благословення Господа щедрими врожаями, мудро направлені Творцем у русло спасіння кожного вірянина на шляху до Царства Небесного.
