На це запитання немає відповіді загальної для всіх і кожного. Як немає універсальних рецептів від усіх недуг усім хворим, так і в духовному житті, у стосунках людини з Богом немає однакової відповіді для всіх. Тільки шарлатан візьметься без обстеження, аналізів призначати лікування. За проблемами в кожного стоять свої причинно-наслідкові події, викликані якимись обставинами, а можливо, це якісь особисті переживання. А можливо, це проблема євангельського сліпонародженого, який ні сам не згрішив, ні батьки його? Можливо, це проблеми одержимості нечистими духами? Можливо, це проблема євангельського митаря? Тоді якого – з притчі про фарисея чи малого на зріст Закхея? І взагалі – чи це проблема насправді? Як бачимо, питання надто узагальнене, щоб говорити про це з конкретною людиною, безпосередньо, очі в очі.І все ж, чи може Бог вирішити мої проблеми? Як сказав Бернард Клервоський, французький богослов ХІ ст.: Бог створив людину за Своїм образом і подобою, а людина відплатила Йому тим самим. Ми собі «намалювали» Бога, «такого, Який нам потрібен», для вирішення наших проблем. І найлегше мені відповісти на питання «чи може Бог вирішити мої проблеми?» було б так: «Звичайно, може. Ви тільки моліться, постіться, кайтеся, ходіть до церкви (бажано до моєї)».
Але така постановка питання доволі примітивна і розглядає Творця як суб’єкт, що допомагає нам у потрібний час і в потрібному місці. А брат, кум, сват, друг, сусід може допомогти вирішити мої проблеми? Якісь так, а якісь – ні. І якщо ні, ну тоді точно пора до Бога. Це доволі утилітарне сприйняття і розуміння Всевишнього. Якщо ми говоримо про участь Господа в нашому житті, про вирішення наших проблем, то, думаю, варто осмислити це глибше.
Для тих, хто студіював середньовічну філософію, добре відомий схоластичний диспут і схоластичний прийом: чи здатен Бог створити такий камінь, який Сам не зміг би підняти? І певною мірою слід вважати, що такий «камінь» – це людина. Це людина, яку сотворив Бог, оскільки Він не може спасти людину всупереч її волі, всупереч її бажанню. Отже, людина стала «проблемою» для Бога. І сталось це не тому, що Господь цього хотів, і не внаслідок творення, а тому, що це був вибір самої людини, зокрема, наше гріхопадіння.
Повертаючись до поставленого питання, зроблю наголос на двох аспектах. Щастя, спокій, наш задовільний стан залежать не лише від речей, подій і обставин, із цим пов’язаних, а й від того, чи намагаємось ми самі, чи дозволяємо самі собі бути щасливими, спокійними, задоволеними, урівноваженими. Ми і ніхто інший можемо вирішити, що робить нас такими чи іншими. Кожен сам обирає, як ставитись до тієї чи іншої життєвої ситуації: як себе поводити, як на це реагувати, як її оцінювати. Зрештою, які робити висновки і який виносити досвід із життєвих криз. І, що не менш важливо, – як радіти успіхам. Тому перша й найважливіша моя порада – дякуйте Богу за дрібниці. Згодом ви почнете помічати, що у вашому житті блага і добра стає все більше, і навчитеся бути вдячними. А проблеми сприйматимуться інакше, хоча вони, безумовно, не зникнуть.
Класична церковна відповідь на запитання «Чому існують проблеми в нашому житті?» така: Бог дозволяє труднощам траплятися в нашому житті, щоб спрямувати нас на істинний шлях та щоб нас випробовувати. Пройшовши труднощі, кризи, ми загартовуємось.
Апостол Яків говорить: «Майте, брати мої, радість повну, коли впадаєте у всілякі випробування, знаючи, що досвід вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай буде досконалою, щоб ви досконалі та бездоганні були і недостачі ні в чому не мали» (Як. 1:2–4).
Бог використовує наші труднощі для того, щоб виправити нас. Псалмоспівець Давид говорить: «Добре мені, що я мучений був, щоб навчитися заповідей Твоїх» (Пс. 118:71). Господь дозволяє, щоб труднощі траплялися в нашому житті, аби охоронити, зберегти, врятувати нас. Труднощі, як це не дивно, можуть бути благословенними, щоб оборонити нас від іще більших клопотів і неприємностей. Один раз обпікшись, ми боїмось вогню.
Бог дозволяє труднощам траплятися в нашому житті, щоб удосконалити нас. Апостол Павло говорить: «Хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію. А надія не засоромить, бо любов Божа вилилась у наші серця Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:3).
Бог та Його провидіння постійно діє у нашому житті, навіть тоді, коли ми цього не помічаємо. Він розмовляє з нами і чує нас навіть тоді, коли здається, що мовчить у відповідь на наші молитви і прохання.
Друге, що варто розуміти. «Я» (наша особистість) – це не стан, у якому ми знаходимось. Не ототожнюйте свій психоемоційний стан із собою, зі своїм «я», зі своєю особистістю. Це допоможе вам розпізнати і краще зрозуміти себе і навіть ближніх під впливом, а то й навіть гнітом емоцій, почуттів, настроїв, страстей і пристрастей. Відокремлюйте себе – і свої емоційні стани. Це допоможе краще проаналізувати: що то було, чому, що мене до цього спонукало, коли і в який момент щось вийшло з-під контролю. Те, що нам не подобається, в чому дорікає наша совість, віруючі називають гріхом. У гріхопадінні ми відчуваємо слабкість, а слабкість виникає перед загрозою чи дією насилля. «Я не хотів цього робити», «я не бажав цього, тому шкодую про вчинене», – часто можна почути від людей, які каються. Як бачимо, «я» не означає лише мій поганий вчинок чи почуття, емоції й настрій.
Отже, коли ми говоримо, чи може Бог вирішити наші проблеми, треба пам’ятати, що здебільшого наші проблеми є виключно проблемами нашого власного сприйняття життєвих обставин, стосунків, емоцій і настроїв.
Але розмірковуючи про життєві проблеми, я тут не торкаюся теми життєвої кризи чи трагедії, смерті, втрати близьких, важкої хвороби, вроджених патологій дітей, існування зла. Ці питання значно глибші, складніші й потребують окремої уваги.
