Одного разу жорстокосердому грізному правителю міста доповіли про те, що один християнин, званий Мірос, замислив його вбити. Правитель негайно послав за ним своїх слуг. Коли християнина привели, то правитель запитав:
– Я дізнався, що ти ганьбиш моє ім’я і задумав погане проти мене.
– Ні, – відповів Мірос, – я не ганьбив тебе. Я називав тебе жорстокосердим, але ти такий і є! Я не задумав погане проти тебе, я лише викривав зло, яке ти робив.
– Негідник! – вигукнув правитель. – За це ти помреш на хресті.
– Я готовий до смерті, – відповів християнин. – Я не буду благати тебе про помилування! Але дозволь мені, заради Бога, попрощатися із моєю сім’єю. Я залишу свого друга запорукою того, що через три дні повернуся, щоб прийняти смерть.
Правитель погодився:
– Добре. Я відпускаю тебе, але якщо через три дні ти не повернешся, то я страчу твого друга.
Правитель не повірив Міросу. «Хай народ дізнається, що християни не дотримуються свого слова», – думав він.
Засуджений пішов до свого друга, розповів йому все і просив допомогти. Друг із радістю погодився. Він обійняв Міроса на прощання і дозволив відвести себе у в’язницю. Він сказав:
– Якщо мій друг не повернеться, я сам прийму страту.
Тим часом Мірос поспішив додому. Він розповів, що з ним сталося, попрощався із рідними і сказав:
– Час збігає, тому мушу вас залишати. Бо якщо запізнюся, то загине мій друг.
Рідні всіма силами старались подовше затримати його біля себе, щоб він запізнився на страту і залишився живий. Але Мірос вирвався від них і швидко вирушив у дорогу.
Він дуже поспішав, але раптом знявся вітер, загриміло і почалася гроза. Сильна злива понесла з гір потоки води, заливаючи все на своєму шляху. Перед подорожнім зашуміла річка, піднялись високі хвилі і знесли міст.
Страждалець кидався берегом і не бачив порятунку. Він упав на коліна і благав Бога допомогти йому. Після цього сміливо кинувся у воду і переплив ріку.
Недалеко Мірос відійшов од річки, як його перепинили розбійники, наставивши на нього зброю.
– У мене нічого нема, окрім мого життя, але і воно мені не належить. Я мушу визволити мого друга, – сказав бідолаха. Він звернув до розбійників такий благальний погляд, що вони змилувались і відпустили його.
Наступним випробуванням на шляху Міроса стала страшна спека. Знесилений і спраглий, він впав на коліна і молив Бога про допомогу. Раптом почув дзюрчання струмочка. Підповз до нього і холодною водою освіжив своє спрагле тіло, набрався сил.
Закінчувався третій день. Мірос, знесилений, на закривавлених ногах, поспішав у місто. Коли він потрапив на площу, друга вже вели на страту. Мірос кричав і благав зупинитись. Люди стримували його і радили рятуватися самому. Але він кричав ще голосніше. Кати почули – і страту було зупинено. Люди не могли без сліз дивитись, як друзі кинулись обіймати один одного. Правитель настільки розчулився, що наказав відмінити страту.
– Вони перемогли моє серце. Я бачу, що це свята дружба.
