Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
ГоловнаЄпархія → Братська парфія Воздвиження хреста Господнього в Луцьку
Єпархія

Братська парфія Воздвиження хреста Господнього в Луцьку

Хрестовоздвиженська церква – головний храм древнього Луцького братства, пам’ятка архітектури національного значення. Належать до Луцького міського деканату.

Адреси, телефон

вул. Данила Галицького, 2, Луцьк, 43016. Klochakv@ukr.net. Тел. (097) 180-20-43

Клір

Протоієрей Василь Клочак (настоятель), священик Ярослав Черенюк

Храмове свято

27 вересня – Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього

Розклад богослужінь

У великі свята та неділі – дві Божественні Літургії. Напередодні ввечері – Всенічна відправа

Історія

Будували храм на кошти Луцького православного братства, яке було засноване 1617 року і ставило за мету охорону православної віри, традицій наших предків, розгортання культурно-освітньої та доброчинної діяльності в умовах церковної унії. Зберігся цінний документ – «Каталог», або реєстр імен членів Братства міста Луцька та околиць, в який майже сто років записували братчиків. Перша сторінка каталогу датована 1617 роком.

У члени Чеснохресного братства, крім волинської православної шляхти, міщан і селян, були записані такі відомі особи, як святитель Петро (Могила), гетьмани Іван Виговський та Петро Конашевич-Сагайдачний, мати гетьмана Івана Мазепи Марія-Магдалина, святий мученик Данило Братковський, одна із засновниць Київського братства Галшка Гулевичівна-Лозчина, іконописець Іов (Кондзелевич), запорожці – полковник Костянтин Вовк, сотник Андрій Данилович, Семен Скороход.

Окрім того, один із перших, невідомих нам братчиків у 1618 році почав складати «Пом’яник». Це – перелік імен членів Братства, які відійшли у вічність. Двічі на рік їхні імена згадували у Хрестовоздвиженській церкві присутні на богослужінні братчики. Сьогодні священики й парафіяни цієї церкви кожної суботи перед вечірнім богослужінням та у неділю після престольного свята спускаються у братський некрополь і звершують заупокійні молитви.

20 лютого 1619 року Луцьке Хрестовоздвиженське братство отримало від короля Сигізмунда III привілей на будівництво школи, церкви і шпиталю. Користуючись цим дозволом, 19 квітня 1619 року Братство бере під свою опіку т. зв. руський шпиталь.

Дерев’яну церкву Воздвиження хреста Господнього поставили наступного року, а в 30-х рр. XVII ст. на кошти благодійників Гулевичів, Пузин, Семашків, Четвертинських звели мурований храм.

У 1620 році Єрусалимський Патріарх Феофан дав Братству грамоту з правом ставропігії (тобто прямої підлеглості Патріархові, а не місцевій духовній владі). В цьому документі вперше зустрічаємо назву церкви. 1623 року Константинопольський Патріарх Кирило (Лукаріс) підтверджує цю грамоту і благословляє Братство.

В 1620 році при церкві Братство організовує школу вищого типу, яка відзначалася високим рівнем навчання. Луцькі «спудеї» вивчали церковнослов’янську, грецьку і латинську мови, а з 1627-го ще й рідну – руську (українську). В цій школі вчили граматики, риторики, діалектики, арифметики; з предметів церковних були: читання, спів, Священне Письмо й агіологія (наука про святих). Ця школа за більш як сто років існування, завдяки взірцевому порядку і високо поставленій науці, дала українському суспільству багато осіб, що відіграли в його житті важливу роль.

Луцькому братству вдалося налагодити видавничу діяльність. У 1627 році в місто прибули мандрівні друкарі Павло Домжив-Люткевич-Телиця та ієродиякон Сильвестр. Спорядивши за братські кошти нове обладнання друкарні, видавці виконали у 1628 році перше братське замовлення: випустили збірних жалобних віршів староукраїнською мовою «Лямент». Уся збірка була присвячена пам’яті духівника багатьох відомих братчиків, одного з перших настоятелів Хрестовоздвиженської братської церкви священика Івана Василевича. У 1629 році Люткевич і Сильвестр видають «Епікідіон» Степана Полумерковича, а в 1640-му виходить ще одна книга, як відомо на сьогодні, остання, – «Апостоли і Євангелія через неділі і празники».

Братство мало також свою бібліотеку, яка формувалася за допомогою меценатів, пожертвувань, подарунків, а також замовних видань власної та інших друкарень. Вона мала й окремі книги з Києва, Львова, Москви, Вільна. Більшість літератури була релігійна, учбового характеру, граматики з різних мов. Про це свідчить каталог бібліотеки, який зберігся і був опублікований 1898 року в «Пам’ятках Тимчасової комісії…». У каталозі згадується про 60 книг, рукописних і друкованих. Нині в Національному музеї Кракова зберігаються книги, які належали Луцькому братству. Це чотири кириличні рукописи – два Євангелія, книга Йоана Златоустого, проповідь та погребальні промови Феофана Гірського. Одним із перших бібліотекарів Братства був Філарет Городельський, про це свідчать покрайні записи рукописного примірника.

Стараннями О. Мозелі, одного із братчиків, у XVII столітті в Братську церкву з Греції принесено ліву руку святої великомучениці Варвари.

Приблизно в 1730 році, після прийняття частиною Братства унії, воно перестає існувати. Разом з іншим майном Братська церква перейшла до уніатського ордену отців василіан. Храм переробили згідно з католицькими канонами, зокрема, влаштували вхід у церкву з боку вівтарної частини.

Так тривало до 1795 року, коли внаслідок розподілу Польщі Волинь відійшла до Росії. Російська влада забрала храм в уніатів та передала православній громаді, яка переобладнала його на собор.

Після пожежі, яка спалила дах на церкві у 1803 році, впав центральний купол, а сама споруда перетворилась на руїну.

Духовна влада православного Преображенського монастиря в Острозі у грудні 1813 року звернулась до єпископа Волинського і Житомирського Стефана (Романовського, на кафедрі був із 14.09.1813 р. по 24.11.1828 р.) з проханням на дозвіл перевезти іконостас та образи Братської церкви, що в Луцьку, до своєї обителі. Владика дав такий дозвіл, і до середини січня 1814 року іконостас та образи вже були у монастирі. Але під час великої пожежі Острога в 1821-му згорів і Преображенський монастир.

У 1864 році місцева влада Луцька уклала договір із євреєм Аврамом Сорокою, який зобов’язувався за 514 крб 40 коп. розібрати церкву та муровану огорожу, щоб упорядкувати територію. Свою роботу він успішно виконав: про притвор із дзвіницею та середню частину храму ми знаємо лише з давніх фотографій та замальовок. Вівтарна частина була врятована завдяки втручанню київського генерал-губернатора Анненкова, який, перебуваючи тоді в Луцьку, заборонив далі проводити цю ганебну справу.

У 1871 році православні Волині відродили Хрестовозвиженське братство. Воно насамперед звернуло увагу на незавидний стан давніх православних святинь міста і розпочало ряд заходів, щоб відродити їхню велич і красу. Одночасно Братство заклало гімназію, будинок для немічних і літніх людей, вибудувало каплиці Св. Параскеви П’ятниці та Іверської Богоматері.

Братство взялося відбудовувати і церкву Чесного Хреста. У вівтарі тимчасово влаштували капличку, яку освятили 1888 року. А наступного звели стіни на місці колишнього вівтаря, із заходу прибудували вузький витягнутий уздовж осі споруди притвор із півкруглою західною стіною. У київській майстерні Мурашка замовили дубовий різьблений іконостас. Довжина нового храму становила 24 м, ширина разом із контрфорсами – приблизно 8 м. Внутрішній простір був досить складним унаслідок наявності купола, хорів і стін, розчленованих нішами. На хорах містилося зображення попередньої церкви.

26 серпня храм Воздвиження чесного хреста урочисто освятив єпископ Волинський і Житомирський Модест. Наступного дня його відвідав та молився з родиною імператор Олександр III. Про це свідчить меморіальна дошка, яка на сьогодні знаходиться в Музеї історії Луцького братства.

Буремні події Першої світової війни та революції оминули церкву.

Від 1919 до 1945 року Чеснохресний храм став дійовим осередком української культури, навколо неї гуртувалася національно свідома інтелігенція, діяло Братство, членами якого були І. Власовський, М. Савицький, митрополит Іларіон (Огієнко), Р. Шкляр, П. Пилипчук, Ю. Черевко. Луцькі братчики започаткували ідею, а пізніше, 29 червня 1931 року, активно взяли участь у створенні Волинського українського об’єднання, мета якого – утворення соборної самостійної держави та українізація богослужінь.

У 1935–1937 роках за проектом С. Тимошенка змінили силует бані та маківки, а також західний фронтон.

У 1940–1941 роках єпископ Луцький Полікарп (Сікорський) використовував храм як тимчасову кафедру, а жив у колишніх монастирських будівлях.

Певний час у церкві відправляв богослужіння священик Павло Пащевський, який був капеланом Української народної армії. Це була єдина церква в Луцьку, в якій у той час українська мова була богослужбовою.

1956 року Братську церкву внесено до списку пам’яток архітектури УРСР.

До 1957 року входила до юрисдикції РПЦ, відтак церкву закрили, а під її куполом розмістили небосхил планетарію. В 1964 році розібрали притвор і на його місці за проектом архітектора Я. Миця спорудили двоповерхову прибудову для обслуговування планетарію.

31 травня 1990-го тут відбулися збори щодо реєстрації першої на Волині парафії УАПЦ. Влітку того року споруду повернули релігійній громаді, яку за проектом М. Білика та М. Хлопецького пристосували для служінь. 2 серпня 1990 року в ній відправили першу Літургію українською мовою. На урочисте богослужіння з нагоди престольного свята 27 вересня 1990 року до Луцька прибув Іоан (Боднарчук), митрополит Київський і Львівський, намісник патріаршого престолу УАПЦ. В цей день Службу розпочав протоієрей Леонід Семиковський, який служив у цій церкві до її закриття, а починав – у далекі тридцяті.

Церкву двічі відвідував Патріарх Мстислав (Скрипник): звершував Богослужіння та проголошував повчання.

Із 1994 року парафія і храм знаходяться в юрисдикції УПЦ КП.

Сьогодні під храмом розташовано братський некрополь (крипту), де знайшли останній спочинок найвідоміші члени Братства. Серед них – останки мученика Данила Братковського, волинського страстотерпця.

Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери