Цього дня ми особливо вшановуємо чудотворну ікону Почаївської Божої Матері, а три парафії нашої єпархії – престольний празник.
Саме цього дня 1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь.
В подяку за гостинність, яку надала йому в своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.
У південних слов’ян, як і в інших народів, був на той час поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких від покоління до покоління відзначається як сімейне свято. Примітно те, що у всіх написах, що збереглися на тій іконі, мова слов’янська.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй пані.
Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
За молитвами біля ікони почали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна зраділа і закликала ченців відслужити молебень. Святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і передана на вічно монахам, які жили в печері.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була церква на честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудеса не записувалися. Але такі події швидко розносилися по всіх кінцях української землі. З усіх усюд стали сходитися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і декілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобному Іову Почаївському. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали останній штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранній Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, поклоняючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря наздогнали і взяли багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона знаходиться в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II в пам’ять про паломництво в Почаївську обитель.
Щодня о п’ятій ранку в Успенському соборі, освітленому лише лампадами, монастирською братією служиться опівнічна. По закінченні якої, при співі тропаря «Непрохідні Врата», Чудотворний образ Почаївської Матері Божої повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, названий «кіотним». Ченці та всі вірні підходять і прикладаються до чудотворного образу.
Також опускається святиня щосуботи після соборного акафіста перед нею, в неділю та святкові дні після пізньої Божественної Літургії.
Чудеса зцілення у цієї ікони нескінченні, як і потік паломників, що приїжджають в Лавру.
Не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до цього образу зі щирою молитвою, таємно і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного з тих, хто приїжджає до святині є щось, чого можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.
Престольне свято відзначають парафії Почаївської ікони Божої Матері в Луцьку (каплиця в міській поліклініці № 3); в селах Гулівка Ковельського районного деканату та Клубочин Цуманського.
Усі події 5 серпня за єпархіальним календарем – ось тут.
