Престольне свято в замковому храмі
У день ушанування апостола і євангеліста Йоана Богослова митрополит Луцький і Волинський Михаїл очолив Божественну літургію в підземній церкві, що в Замку Любарта обласного центру.
В архієрейській відправі взяли участь декан монастирів єпархії архімандрит Константин (Марченко), настоятель ігумен Никодим (Смілий), намісники й намісниці обителей, інше духовенство, монахи та миряни.
У проповіді високопреосвященний зазначив, що церква Христова навчає нас основного закону буття – любові, без якої не можемо рухатися далі. Бог є любов. Господь скеровує нас у правильному напрямку. Тож для християнина важливо розпочинати шлях до Всевишнього з елементарного: правильно хреститися, читати молитви, ходити до храму. І, отримавши ази, створимо біля себе спільноту любові – духовну. Духовні люди навчатимуть нас жити в законі любові й славити Творця. Щоб любити Бога, треба навчитися любити свого ближнього. Тож любити треба його, як самого себе, – вкотре нагадує владика, – тобто, і себе треба любити. Господь навчає нас: «…зробивши це один одному…, Мені зробили» (Мф. 25:40). На завершення архієрей запевнив, що любов переможе усі негаразди, які трапляються в нашому житті.
Йоан Богослов був улюбленим учнем Ісуса Христа. Він – автор Євангелія, трьох Послань і Апокаліпсиса (Одкровення), які ввійшли до новозавітніх книг. За полум'яні проповіді любові до Бога і людей його називали «апостолом любові». Навчав людей: «Любіть один одного!».
Улюбленого учня та його брата Якова Господь називав «синами грому» – провісниками страшного в своїй очисній силі небесного вогню. Цим Спаситель вказував на полум’яний, вогненний, жертовний характер християнської любові. Спочив у Бозі у віці сто п’ять років. Щороку 21 травня з його могили проявлявся рожевий порох, який вірні збирали і зцілялися ним.
Церкву Йоана Богослова в луцькому замку збудовано в 1170-х роках, за князювання Ярослава Ізяславича. У 1289 р. в документах святиня згадується як собор. 1596 р., після підписання Берестейської унії, храм стає греко-католицьким, адже тодішній луцько-острозький єпископ Кирило (Терлецький) був прихильником унії. Боротьба за храм тривала досить довго. У 1775 р. єпископ Сильвестр (Рудницький) зініціював відбудову славного собору. Стіни княжого храму розібрали до рівня землі, але раптова смерть владики зупинила роботу. Божий дім не відновили. Збереглася лише та частина, яка до того часу пішла під землю і яку розкопали археологи у 80-х роках ХХ ст.
