Митрополит Луцький і Волинський відвідав парафію в цьому селі Луцького районного деканату, яка в травні возз’єдналася з Православною церквою України.
У проповіді архіпастир говорив про важливість відповідальності. Не варто нарікати на життя, якщо ти нічого не змінюєш у ньому. Варто жити за законами держави, совісті й моралі та нести відповідальність за свої вчинки.
Божественну літургію в переддень спомину рівноапостольної Ольги із високопреосвященним правили: декан Йоано-Богословського округу протоієрей Валерій Владика, настоятель протоієрей Юрій Хлопецький, інше духовенство цього благочиння. Проведено нагородження активних парафіян архієрейськими благословенними грамотами і традиційну хресну ходу навколо храму.
Білосток у XVI ст. належав українському роду шляхтичів Білостоцьких, а в XVII – Гулевичів. У 1636 р. земський писар Семен Гулевич, а згодом єпископ Перемиський і Самбірський Сильвестр (Гулевич-Воютинський), заклав монастир із церквою Архістратига Михаїла. Настоятелем її в 1667–1740 р.р. був ієромонах Іов (Кондзелевич), відомий іконописець. У 1776 р., за уніатських часів, у монастирі засновано школу і василіанську семінарію. Після ліквідації унії у 1839 р., монастир закрили, а монастирський храм став православним парафіяльним. У 1843–1863 рр. при ньому діяла духовна семінарія.
Божий дім тут – це тринефна (нефи, або нави – поздовжня чи поперечна частини простору між колонами) базиліка, збудована в стилі бароко. Церква мала унікальний іконостас, розписаний у XVII–XVIII ст. Йовом (Кондзелевичем) і який після Другої світової війни передали до Національного музею Львова. А ще в храмі знаходилася чудотворна ікона Білостоцької Богородиці, за молитвами біля якої ставався рятунок людей від різноманітних бід. 1995 р. церкву пограбували, винесли святині, у т. ч. чудотворний образ та Євангеліє.
Храм постав поблизу джерела, яке називали «білим стоком», оскільки вода в ньому через поклади крейди мала білий колір. Отці, які тут служили, стверджували, що за цілющими властивостями вона не поступається джерелу Святої Анни, що поблизу Почаєва (в с. Онишківці). Оповідали також, що колись із джерела пив воду князь Володимир Великий. А гетьман Богдан Хмельницький любив біля нього зупинятися.
Церква є пам’яткою архітектури національного значення.
